24-річний військовослужбовець із Ізяславського району Хмельниччини Роман Смолянюк, який вважався зниклим безвісти, воює у складі російського батальйону імені Максима Кривоноса. Про це стало відомо з розслідування «Суспільного».
Смолянюк служив у підрозділі Національної гвардії з липня 2023 року. У серпні того ж року він зник безвісти. Слідство з’ясувало, що військовослужбовець перебував у Суходільській колонії на окупованій Луганщині. Там представники російських спецслужб запропонували йому вступити в батальйон імені Кривоноса, і він добровільно погодився.
У вересні 2024 року російські пропагандисти поширили відео з його участю, де Смолянюк заявив, що «не хоче воювати за українську владу». Тепер він має позивний «Борзий» та з’являється на відео з тренувань підрозділу.
У лютому 2025 року Державне бюро розслідувань повідомило йому про підозру за статтею про колабораційну діяльність.
Батальйон імені Максима Кривоноса створили влітку 2023 року в складі російського «добровольчого корпусу» Міноборони РФ. Основу підрозділу становлять колишні українські військовополонені, яких окупанти завербували добровільно або під тиском.
Командиром є уродженець Харкова В’ячеслав Губін («Батя Харківський»), колишній учитель історії та депутат, який після 2014 року перейшов на бік бойовиків. Він брав участь у спробах створення «Харківської народної республіки» та захопленні будівлі Харківської ОДА.
За словами російського пропагандиста Гєннадія Альохіна, у батальйоні служить близько 200 людей, і кількість постійно зростає. Підрозділ воював на Луганщині, потім під Авдіївкою, а нині діє на Покровському напрямку, займаючись мінометно-дроновою підтримкою.
Правозахисники наголошують, що примусове вербування військовополонених є воєнним злочином. Голова Європейської мережі правозахисних організацій Ілля Нузов пояснив, що це грубе порушення Женевських конвенцій і статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Водночас, якщо полонений долучається до армії ворога добровільно, це не є злочином. Однак, за словами юриста, визначити справжню «добровільність» у випадку з українськими полоненими майже неможливо через умови утримання, тиск і катування.