Історія міського простору Проскурова (нині Хмельницький) бере початок із перших планів забудови, складених у 1800 році. Першу відому карту міста підготував повітовий землемір Дятлов, а з 1801 по 1806 рік над наступною працював губернський землемір Екстер.
Після великої пожежі 1822 р., яка майже повністю знищила будівлі Проскурова, в основному, дерев’яні, губернський землемір В. Рудницький і архітектор В. Гесте розробили генеральний план забудови Проскурова, який був затверджений імператором Олександром І у 1824 р.
Вперше план регламентував типи забудови: одним кольором були позначені квартали «каменные строения», іншим – «деревянные строения». До плану були додані збірки рекомендованих типових фасадів будинків, з яких, забудовники повинні були вибирати для будівництва один із варіантів фасаду споруди. Зразки фасадів для приватних будівель міст всієї Російської імперії були розроблені столичними архітекторами В. Гесте, А. Руска і А. Стасовим в 1809-1812 рр.
Забудова м. Проскурова у першій половині ХІХ ст. велась без плану та без належного нагляду міських урядовців (магістрату, поліції, землеміра). Забудова 20-30 х років ХІХ ст. вийшла хаотичною. Майже всі будівлі не відповідали типовим вимогам як за фасадами, так й за плануванням. Були порушені проміжки між будинками та лінії запроектованих вулиць.
В ІІ половині ХІХ ст. забудовується південна підвищена частина Проскурова. Її особливості характеризує краєзнавець М.Орловський.
«Проскурів, оточений пагорбами, розташований на низинному, болотяному місці при р. Буг з північної сторони, а із західної – при р. Плоскої, що впадає в Буг. Навесні й восени багнюка у місті буває непрохідна. Від чого жителі з 1830 р. почали будуватися на південній височині міста, і туди були перенесені всі державні установи», – так описує М.Орловський стан міського простору Проскурова.
В історії Подільської губернії друга половина XIX ст. відзначалась динамічним розвитком міських поселень. На засіданні Проскурівської міської думи 9 грудня 1886 р. йшлося про численні порушення громадянами міста обох існуючих перспективних планів.
«…Условия жизни и торговой деятельности г.Проскурова в течение последних 10-15 лет до того резко изменились, что проектированное распределение местности… уже не удовлетворяет потребностям города…».
Таким чином, мова йде про необхідність нового плану розвитку й забудови міста, який і був розроблений у 1888 р. Склав план землемір Подільської Палати державних маєтностей В.Осецький, копіював Проскурівський міський землемір Лезнович.
За цим планом північною межею міської території, як і раніше, залишається ріка Буг. На сучасних планах Хмельницького вона відділяє Ракове від Заводського району. Приблизно по її течії і проходила східна межа Проскурова за планом 1888 р. Далі на схід позначені землі Летичівського повіту.
Квартали, на які була поділена центральна частина міста, були забудовані фрагментарно, в них залишилося ще досить багато вільного простору. На схід від території, обмеженої планом 1824 р., прокладено кілька нових вулиць, паралельних Бугу, вони відповідають сучасним вулицям Т. Шевченка, В. Пилипчука, Водопровідній. Вулиця Подільська була продовжена до залізничного вокзалу і сягала східної межі міста.
Більша частина плану 1824 р. відображає не існуючу на той час забудову, а перспективу майбутньої забудови, основні її території та напрямки. Навіть у 1911 році із понад 2000 десятин загальної площі міста було заселено, а отже, і забудовано, лише трохи більше 340 десятин. Тому цілком природно, що лінії сучасних вулиць міста далеко не повністю відповідають позначеним на плані. Сучасні вулиці Водопровідна та Подільська значно коротші, ніж було заплановано. Особливо це стосується південної частини міста за лінією залізниці, яка має назву «Новий план».
Прямокутні квартали на плані вкривають місцевість ідеальною рівною сіткою, яка дуже сильно «деформувалась» під час практичної забудови цієї частини міста.
У ХІХ ст. на території Проскурова розпочалось активне землевпорядкування. Виконання цього завдання було покладено на штабних офіцерів російської армії та повітових землемірів, їм на допомогу були залучені чиновники земських і гродських судів. Російські чиновники констатували занепад міського життя, звертали увагу на приналежність більшості міських поселень до системи приватного землеволодіння. Загальне керівництво впорядкуванням здійснював подільський губернатор, а основним виконавцем був подільський губернський землемір.
В першій половині ХІХ ст. жителі міста порушували плани забудови міста. Головною причиною цього порушення була бідність городян. Більшість планів були розраховані на будівництво кам’яних одноповерхових будинків.
Губернська влада звернулась у будівельну комісію Міністерства внутрішніх справ за поясненнями – хто має наглядати та відповідати за дотримуванням забудови? Реакція Петербургу була швидкою – вийшов Указ Його Імператорської Величності від 1825 р. у якому обов’язки нагляду за забудовою, відповідно до плану, були покладені на поліцію:
«… Проскуровской Градской полиции подтвердить Указом неусыпное и строгое наблюдение за постройкою в городе Проскурове, производимою с тем, чтобы жители не отступали от планов и фасадов Высочайше апробованных…».
На виконання Указу проведено ряд заходів: було складено перелік будинків, побудованих не за планом. З них визначені ті, що потребують негайного «исправления фасадов», зобов’язали знести самовільні прибудови до будинків, що виходять фасадами на вулиці, заборонили будувати тимчасові напівземлянки замість будинків, вирівняли ширину вулиць тощо.
Владі такими рішучими заходами вдалося направити забудову міста згідно затвердженого плану. З 1830 р. почали забудовуватися квартали високої частини Проскурова. Все це будівництво йшло за проєктами з альбомів 1809-1812 рр., які пропонували 225 зразків фасадів.
Найчастіше мешканці обирали проєкти невеличких будинків із скромним архітектурним оформленням, за якими можна було спорудити й мурований, й дерев’яний будинок. Ремісники, торговці, нижче чиновництво віддавало перевагу проєктам типу «мелочная лавка на один отвор» та одноповерховим дерев’яним будинкам на три та п’ять вікон по головному фасаду. Купецтво та промисловці обирали будинки муровані або дерев’яні на фундаменті, або двохповерхові з погребом внизу.
Найбільшими порушеннями у будівництві в місті був відступ від єдиної лінії забудови, самовільна забудова, займання не одного номера під забудову, а декількох. Захоплені землі жителі використовували не за призначенням – вони розкопували городи поряд з міськими будинками. В середині ХІХ ст. місто не було поділене на райони, вулиці і провулки не мали назв, не було озеленено бульвар.
З другої половини ХІХ ст. розпочалась кропітка праця по складанню міських планів. Будь-яка зміна планів забудови потребувала узгодження з відповідними органами. Для того, щоб побудувати трьохповерховий мезонін, потрібно було надіслати «прошение», де повинна була міститися інформація про те, хто, де і що хоче побудувати або добудувати. Цікавим є той факт, що дозвіл, який видавався «Столом Искусственным», повинен був оцінити архітектурно-мистецьку цінність поданого проєкту.
Впровадження єдиної системи дозвільних документів на цивільне будівництво в місті Проскурові розпочалось наприкінці ХІХ ст. За матеріалами Хмельницького обласного архіву автором була відтворено процедура, яка передувала отриманню дозволу на будівництво цивільних споруд.
Власність на землю чи будівлю у місті Проскурові підтверджувалося свідоцтвом, котре мало бути наявним у власника землі. Таке свідоцтво видавалося проскурівським повітовим землеміром.
Особливою була процедура побудови промислових підприємств в міських межах. В архіві міститься справа, у якій є угода Бялогловського та Шаміса з приводу побудови пивоварного заводу у місті Проскурові, датована травнем 1868 р.:
«Члены Проскуровской Городской Думы с нижеподписивающими Евреями Г. Проскурова: Мортком Бялогловским и Симлом Шамисом заключили настоящую кондицию на следующих условиях: мы ниже подписавшееся Евреи Бялогловский и Шамись, устраивая на собственной земле пивоваренный завод, отказываемся тот час с открытием нашего пивоварения, уплатив в Городской доход 3 р./ три рубля и таковой же оброк должны вносить в Думу ежегодно к первому числу Января месяца; если же означенного оброка когда-либо не внесём, то в таком случае Городская Дума в праве закрить наше заведение, с запрещением нам права пивоварения и мы за то к Думе не должны предъявить никакой претензии».
У ХІХ –XX ст. посилився розвиток соціальної інфраструктури, мета якої створити певні умови для відновлення робочої сили для міста, яке економічно швидко розвивалось. Мета формувала низькі стандарти життя міщан. Від загальної динаміки розвитку Проскурова відставав благоустрій, комунальне господарство, культурно-освітня і медична сфери.
Порівняльна характеристика показала зміну характеру забудови міста від дерев’яної нерегулярної до кам’яної регулярної. Якщо розглянути такий фактор якості міської забудови, як чисельність мурованих будинків, то за цим показником у 1846 р. Проскурів (39 мурованих будинків) поступався лише губернському Кам’янцю-Подільському (287), випереджаючи всі інші міста Поділля. Найбільшою вадою Проскурова тих років була повна відсутність на вулицях бруківки, що в негоду робило їх майже непрохідними. Вулиць і переулків у місті утворилось 38, з них лише 6 мали зелені насадження.
Одночасно з забудовою міста все більше архівних документів свідчать про піклування жителів про благоустрій міста Проскурова. У Міську Думу звертався єпископ зі скаргою на болото навкруги Соборної церкви у місті Проскурові та просив здійснити відповідні дії щодо розчищення болота. Своє прохання він пояснював тим, що люди не можуть потрапити на службу у церкву.
Збереглось звернення жителя Проскурова з проханням зробити тротуари на головних вулицях. Городянин пояснює, що це значно полегшило б пересування людей в їх будинки та по головних вулицях. З цим проханням ця особа зверталася до Проскурівського повітового справника, який виконував функції виконавчої влади у місті.
В 1902 році відбулось позачергове засідання Проскурівської міської думи на якому розглядалось лише одне питання: «Про незадовільний санітарний стан міста». Причиною для обговорення проблеми стала публікація, яка «прославила» Проскурів на всю Російську імперію. Невелика замітка була надрукована в газеті «Київське слово» № 4934 від 4 жовтня.
У статті розповідалось про антисанітарний стан Проскурова та про множинні порушення будівельного та санітарного статутів. Автор статті описував хаотичну забудову міста, прибудови, які займають вулиці, які мають бути у спільному користуванні. У статті зазначалось «…вся эта часть города почти лишилась улиц и переулков и вместо них – одни разноформенные промежутки…..». Автор статті наголошував, що міські чиновники піклуються лише про ті вулиці, якими безпосередньо ходять. Рішення міської ради було неконкретним, справу відклали, винних і відповідальних не визначали. Захвилюватись міським чиновникам вдруге прийшлось коли у 1904 р. у газеті «Петербургские ведомости» знову з’явилась стаття подібного змісту. Цю статтю проігнорувати вже не могли. 20 липня 1904 р. міська дума приймає постанову про невідкладні заходи щодо покращення санітарного стану міста. Було здійснене очистка вулиць і площ. Дума запровадила нову посаду – санітарні попечителі. На них буде покладено відповідальність за очистку міста.
В другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в місті були проведені перші заходи по благоустрою міста. У 1871 році вулиця Олександрівська (нині Проскурівська) була не тільки продовжена до залізничного вокзалу, але й була забрукована.
В 1900 р. було завершено роботи по благоустрою міського саду, який став головним місцем відпочинку проскурівчан.
В серпні 1911 року на вулицях міста вперше засяяли електричні ліхтарі, а через декілька місяців електричне освітлення вперше увійшло в будинки державних установ та міської аристократії. Улаштування та експлуатацію в Проскурові електрики проводив «Торговий дім Електра» інженера Е.Рабіновича, який побудував електростанцію на 200 кВт, встановив 52 вуличних ліхтарів, підключив до мережі 270 приватних абонентів (число останніх на 1913 р.).
Кульбаба Л. М.
За матеріалами Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції
«Місто Хмельницький в контексті історії України»