Сучасна Хмельницька область — це результат кількох адміністративних реформ і політичних рішень, прийнятих ще в 1930-х роках. Передісторія її утворення розпочалася на початку 1932 року. Центральна влада СРСР, яка була вкрай незадоволена темпами колективізації в Україні, вирішила прискорити цей процес силовими методами.
Перш за все було прийняте рішення змінити двоступеневу адміністративно-територіальну систему (центр – район) на триступеневу (центр – область – район).
Необхідність утворення областей офіційно мотивувалась економічними та управлінськими потребами, хоча насправді головним у цій реформі було важливе політичне завдання того часу – забезпечення дійового керівництва партійних та силових структур у процесі завершення суцільної колективізації.
Отже, 9 лютого 1932 р. постановою IV позачергової сесії ВУЦВК відбулось утворення на території Української СРР 5 областей (Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Харківська та Одеська), що ознаменувало перехід на триступеневу систему управління.
Територія сучасної Хмельниччини, а тоді це 27 районів (Антонінський, Волочиський, Городоцький, Грицівський, Деражнянський, Дунаєвецький, Заславський, Затонський, Кам’янець-Подільський, Летичівський, Ляховецький, Меджибізький, Михалпільський, Новоушицький, Орининський, Полонський, Проскурівський, Славутський, Смотрицький, Солобковецький, Старокостянтинівський, Староушицький, Теофіпольський, Чемеровецький, Шепетівський,Юринецький, Ярмолинецький) увійшли до складу новоствореної Вінницької області.
Але вже на початку 1935 року Правобережна Україна стала об’єктом для реалізації військово-стратегічних планів сталінського керівництва. Воєнна доктрина СРСР, яка вбачала в усьому західному світі ворогів соціалізму, передбачала створення у прикордонній смузі мілітаризованих територій для захисту радянської держави й у майбутньому можливому переходу у контрнаступ.
4 травня 1935 р. постановою ЦВК УРСР на території західної частини Вінницької області вздовж Державного кордону СРСР були утворені Могилів-Подільський, Кам’янець-Подільський, Проскурівський і Шепетівський округи.
Передусім передбачалось зачистити прикордоння від неблагонадійних елементів (куркулів, міцних селян, представників національних меншин, окремих представників інтелігенції) шляхом відселення; натомість заселити прикордонну смугу «політично благодійними» колгоспниками (здебільше сільськими активістами, комсомольцями, комуністами, прихильниками радянської влади), які мали стати опорою в розбудові колгоспів та переформатовати місцеву економіку для виконання військово-стратегічних завдань.
Адміністративно-територіальний склад округів згідно постанови від 4 травня 1935 р. у межах сучасної Хмельниччини був встановлений наступний:
- Кам’янець-Подільський округ (площа – 4 893 кв. км, населення – 512,8 тис. чол.) в складі 9 районів: Кам’янець-Подільський, Старо-Ушицький, Миньковецький, Ново-Ушицький, Дунаєвецький, Солобковецький, Чемеровецький, Смотрицький, Орининський.
- Проскурівський округ (4 932 кв. км, 536,1 тис. чол.) в складі 9 районів: Проскурівський, Чорноострівський, Сатанівський, Волочиський, Красилівський, Базалійський, Городоцький, Ярмолинецький, Михалпільський.
- Шепетівський округ (6 331 кв. км, 530,5 тис. чол.) в складі 10 районів: Шепетівський, Славутський, Берездівський, Плужнянський, Заславський, Ляховецький, Грицівський, Антонінський, Теофіпольський, Полонський.
Також зазначимо, що деякі райони території сучасної Хмельниччини – Вовковинецький, Деражнянський, Затонський, Летичівський, Меджибізький, Остропільський, Старокостянтинівський і Старосинявський до складу прикордонних округів не ввійшли, залишившись у безпосередньому підпорядкуванні Вінниці як обласного центру.
Утворення Кам’янець-Подільської області
Вже за рік-два відбулись глобальні зміни на міжнародній арені, передусім встановлення диктатури в Іспанії, укріплення тоталітарних режимів у Німеччині та Італії. Радянські керманичі вирішили змінити воєнну доктрину СРСР з оборонної (навколо країни вороги, від яких потрібно мати ефективний захист) на наступальну (світова війна неминуча, потрібно діяти на випередження, йти в наступ). Одночасно всередині країни Й. Сталін та його оточення вирішили укріпити тоталітарну систему, для чого, передусім, провести глобальну кадрову «чистку» партійної та військової еліти.
У результаті більшість партійних і воєнних функціонерів, що у 1930-х рр. віддано впроваджували комуністичну ідеологію, отримали традиційну для сталінської кадрової політики «винагороду» – їх звинуватили у зраді комуністичним ідеалам та ліквідували.
Зокрема, на території сучасної Хмельниччини були заарештовані всі перші секретарі окружних комітетів КП(б)У, деякі керівники партійних і радянських установ, командири військових підрозділів, управлінці державних підприємств і закладів.
Так, були заарештовані 1-і секретарі: проскурівський – Борщ Григорій Минович – 2 серпня 1937 р., шепетівський – Горлинський-Гутник Кирило Іванович – 4 серпня, кам’янець-подільський – Корженко Панас Трохимович – 26 вересня.
Одночасно з розгортанням кадрової «чистки» (репресій) було прийняте рішення ліквідувати округи, натомість створити їх уздовж державного кордону області.
Таким чином, постановою ЦВК СРСР від 22 вересня 1937 р. була утворена Кам’янець-Подільська (нині – Хмельницька) область. Частина названої постанови, що стосується Кам’янець-Подільської області, звучить наступним чином:
«а) Поділити Вінницьку область на Кам’янець-Подільську область с центром у місті Кам’янець-Подільську і Вінницьку з центром в місті Вінниця.
б) Виділити в складі Кам’янець-Подільської області такі міста і райони: м. Кам’янець-Подільський, м.Шепетівку, м. Проскурів, Берездівський, Славутський, Плужнянський, Заславський, Ляховецький, Старокостянтинівський, Полонський, Остропільский, Грицівський, Антонинський, Старо-Синявський, Черноострівський, Волочиський, Базалійський, Красилівський, Теофіпольский, Міхалпольский, Деражнянський, Вовковинецький, Летичівський, Меджибізький, Затонський, Городоцький, Сатанівський, Ярмолинецький, Солобковецький, Смотрицький, Чемеровецький, Старо-Ушицький, Ново-Ушицький, Миньковецький, Дунаєвецький, Орининський.
в) Решту міст і районів Вінницької області залишити у Вінницькій області…
Загальна територія області – 20541 кв.км, адміністративний поділ такий: 33 райони, 3 міста з приєднаними сільрадами – Кам’янець-Подільський, Проскурів, Шепетівка (фактично – райони при містах обласного підпорядкування); 3 міста районного підпорядкування – Старокостянтинів, Ізяслав, Полонне; 6 селищ міського типу – Деражня, Дунаївці, Летичів, Меджибіж, Нова Ушиця, Славута; 1018 сільських рад.
У січні 1939 року відбувся Всесоюзний перепис населення, який по Кам’янець-Подільській області зафіксував наступні результати: загальна кількість населення – 1 739 083 мешканця, з них міського – 202 895, сільського – 1 536 188. Населення міст: Проскурів – 37 481, Кам’янець-Подільський – 34 849, Шепетівка – 24 830, Старокостянтинів – 21 766, Славута – 15 147, Полонне – 13 809, Ізяслав – 11 584.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 28 червня 1939 р. з території, що обслуговувалася Кам’янець-Подільською міською радою, був виокремлений Довжоцький сільський район, а з території, що підпорядковувалась Проскурівській міській раді, – Проскурівський сільській район. На початку 1940 р. таку саме процедуру провели на півночі області – з території, що підпорядковувалась Шепетівській міській раді виокремили Шепетівський сільській район. Отож, Кам’янець-Подільський, Проскурів і Шепетівка залишились містами обласного підпорядкування, а ось прилеглі до них території стали окремими районами.
У жовтні 1939 р. був відновлений Фельштинський район з районним центром у с. Фельштин (нині – с. Гвардійське), який вже існував у 1923-1931 рр. І нарешті, у березні 1941 р., обласний центр Кам’янець-Подільської області був перенесений з Кам’янця-Подільського до Проскурова.
Тут цікаво те, що у Раді народних комісарів УРСР Проскурів пропонували затвердити адміністративним центром області ще перед її створенням у 1937 р., адже місто було розташоване на перетині залізничних та шосейних шляхів i мало центральне географічне розташування в новому регіоні.
Але виявилось, що у Проскурові бракувало адміністративних будівель, яких для функціонування обласного апарату потребувалось чимало. Не відповідала статусу адміністративного центру загальна забудова та благоустрій міста.
Отож, іншої альтернативи у 1937 році не було і центром новоутвореної області став Кам’янець-Подільський. Разом з тим, Раднарком УРСР поставив завдання перед партійним апаратом та міською владою Проскурова за п’ятирічку піднести місто на рівень, який би відповідав статусу обласного центру. Того ж 1937 р. фахівцями Харківського державного інституту проектування міст був розроблений «Генеральний проект реконструкції м. Проскурова», який послідовно почали реалізовувати. До початку 1941 року благоустрій та забудова змінилась на краще. Проскурiв за чисельністю населення став найбільшим містом в області, а, найголовніше, – надважливим військовостратегічним пунктом. Отож, рішення про перенос обласного центру не забарилось.
Протягом березня-травня 1941 року до нового обласного центру, крім облвиконкому, переїхали інші обласні державні і партійні установи. Разом з тим, до початку війни не встигли перебратись у Проскурів деякі обласні установи і заклади, як, наприклад, театр, бібліотека та інші. Не була перейменована і область – вона ще до 1954 року залишалася Кам’янець-Подільською.
На той час в області було:
Підприємств союзного підпорядкування: 14 цукрозаводів, 6 спиртозаводів, спирто-соковий завод (Кам’янець-Подільський), держмлин №21 (Полонне), крупзавод №26 (Проскурів), толевий завод (Славута), фаянсовий завод (Славута), шамотний завод (Майдан-Вілла Шепетівського р-ну).
Підприємств республіканського підпорядкування: 4 плодозаводи, пивзавод, крохмально-патоковий завод, 2 вапнякові розробки, 3 птахокомбінати, 3 м’ясокомбінати, 3 хлібозаводи, 19 маслозаводів, сирзавод, 3 рибгоспи, суконна фабрика, 3 паперові фабрики, меблева фабрика, 2 ліспромгоспи, механічний завод імені Куйбишева, фарфоро-фаянсовий завод, алебастровий завод, цементний завод, вапняковий завод.
Підприємств обласного підпорядкування: 2 пивзаводи, макаронна фабрика, кондитерська фабрика, 4 механічних заводи, вагоремонтна майстерня, 4 цегляних заводи, керамічний завод, алебастровий завод, вапняковий завод.
В області було 1657 колгоспів, 11 радгоспів, з них бурякоцукрових – 4, садівничих – 3, свинорадгосп, птахорадгосп – 1, хмільрадгосп – 1, насіннєвий радгосп – 1.
Кількість тваринницьких ферм така: молочно-тваринницькі – 1657 на 159 249 голів, свине-тваринницькі – 1562 на 201 579 голів, вівце-тваринницькі – 1641 на 116 845 голів.
Соціальна сфера.
Кількість навчальних закладів така: вищі навчальні заклади – 1 (Кам’янець-Подільський учительський інститут, 482 студента, 25 викладачів), педагогічні школи – 3, технікуми – 5 (61 викладач), спеціалізовані середні школи – 14 (183 учителя), середні школи – 204 (3890 учителів), неповні середні школи – 609 (5698 учителів), початкові – 671 (1940 учителів).
Кількість медичних закладів – 888, у т.ч. лікарень – 86, амбулаторій – 162. Кількість дільничних лікарів та старшого медперсоналу – 3167.
Таким чином, 22 вересня 1937 року була утворена Кам’янець-Подільська (нині – Хмельницька) область з обласним центром у Кам’янці-Подільському. Необхідність утворення області офіційно мотивувалося соціально-економічними та управлінськими потребами, але насправді мало здебільше військово-стратегічну мету. Процес створення та становлення області збігся з періодом масових репресій, воєнно-політичної агресії СРСР проти сусідніх країн, тому й супроводжувався масштабним військовим будівництвом.
Менш ніж за чотири роки обласний центр був перенесений до Проскурова (нині – Хмельницький)
(За матеріалами Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої
конференції “Хмельниччина: історія та сучасність”. Сергій Єсюнін)