Незалежний громадський портал

Сьогодні, 11 квітня, Славута схилила голову в скорботі. Громада прощалася не просто із Захисником, а з хлопцем, чиє серце палало вогнем любові до України, незламної волі та юнацької відваги. Йому було лише вісімнадцять…

Олександр Самойлович народився 17 вересня 2006 року. Закінчив Славутський ліцей, навчався в Національному університеті біоресурсів і природокористування України. Його життя лише починалося… Але війна покликала — і він пішов.

У 16 років — до лав Національно-визвольного руху «Правий Сектор», не заради «картинки», а тому що розумів — боротьба починається з підготовки. Сашко вчив тактику, медицину, військову справу, гартував тіло і дух у спорті. За плечима — 11 років футболу, 4 роки тайського боксу, перемоги, характер, сила.

25 жовтня 2024 року він став воїном 1-го окремого штурмового батальйону імені Дмитра Коцюбайла. Пройшов підготовку у Великій Британії, мав позивний «Віллі», а у цивільному житті його знали як «Віндіра» — «воїна» скандинавською.

Він мав дар вести за собою. Йому довіряли навіть старші. Його очі світилися вірою в перемогу, любов’ю до України і неймовірною внутрішньою зрілістю.

4 квітня 2025 року, поблизу населеного пункту Вовкове на Донеччині, сапер-розвідник Самойлович загинув під час виконання бойового завдання. Залишилися мама, тато, молодший брат, дівчина, яка чекала, і побратими, які досі не вірять…

«Він боявся залишити маму саму. Але пішов — бо знав: його смерть врятує інших… Він був вогнем, від якого грілись інші», — так згадують його побратими з «Правого Сектору».

У Героя залишилися мама, тато, молодший брат, кохана дівчина та вірні побратими. Він мріяв повернутись, створити сім’ю, виховати дітей українцями. Його найбільша мрія — вільна і незалежна Україна.