До 1971 року Пеньківці були селом із однією вулицею протяжністю приблизно кілометр. Після приєднання до села Личівка на Хмельниччині вони стали віддаленим хутором. Якщо раніше тут мешкало близько 700 осіб, нині населення не перевищує 50. Колись у селі працювали магазин, ясла, початкова школа та клуб, однак сьогодні, щоб придбати продукти, місцевим доводиться долати щонайменше два кілометри до найближчого магазину.
За словами місцевої жительки Надії Поперечної, у кожній хаті колись проживали великі родини, у середньому по 6-8 осіб, йдеться у матеріалі Суспільного.
“На вулиці було близько 100 будинків, зараз залишилося понад 20. У 19 хатах досі живуть люди, ще дві використовуються як дачі. Є кілька будинків у хорошому стані, але вони пустують. Інші напівзруйновані, оскільки за ними ніхто не доглядає”, – розповідає жінка.
Більшість нинішніх мешканців – пенсіонери. Попри те, що Пеньківці припинили існувати як окрема адміністративна одиниця, їхня назва збереглася в побуті місцевих.
За легендою, колись на місці Пеньківців ріс густий ліс, який згодом вирубали. Через численні пеньки, що залишилися, місцевість отримала свою назву.
“Казали, що живемо там, де багато пеньків”, – зазначає Надія Поперечна.
У радянські часи село жило активним життям. Тут діяв колгосп, у якому люди доглядали за худобою та працювали в полі.
“Були курники, телятники, корівники, свинарники, конюшні. На полях вирощували буряки, картоплю, кукурудзу. У підлітковому віці я працювала під час жнив, подавала снопи на підводу. За це могла заробити 23-26 рублів, які витрачала на зошити чи цукерки”, – згадує жінка.
У селі також працювала кузня, де її дідусь був ковалем. Тут виготовляли вікна, двері та інші речі.
“Були ясла, початкова школа, магазин, клуб. Зараз магазин у Личівці – за два кілометри. Дев’ятирічна школа, клуб і медпункт є в сусідньому селі Шмирки, за п’ять кілометрів від нас”, – розповідає Надія Поперечна.
Коли жінка ходила до школи, у Пеньківцях ще не було електроенергії. Її провели лише у 1970-х роках.
“На вечір ми запалювали гасову лампу. При ній я вчила уроки. Газ провели у 1980-х, а централізоване водопостачання з’явилося лише у 2020-х”, – зазначає вона.
Основною причиною знелюднення Пеньківців стала відсутність роботи.
“Жило багато людей, але роботи не вистачало. У Хмельницькому масово відкривали заводи, і люди почали туди їхати. Молодь після закінчення школи вступала до навчальних закладів і вже не поверталася”, – пояснює жінка.
Сьогодні більшість тих, хто залишився у Пеньківцях, займається домашнім господарством.
