Наприкінці 1990-х років із карти Хмельницького зник ще один історичний об’єкт – старовинний будинок на вулиці Проскурівського підпілля (колишня Аптекарська, згодом Котовського). Там, де він стояв, сьогодні височіє споруда «Кредо-банку». Багато хмельничан пам’ятають його як одне з приміщень станції швидкої допомоги, проте мало хто знає, що ця будівля мала значно глибшу й таємничішу історію.
У другій половині XIX століття її власником був Давид Ніренберг – один із найзаможніших купців Проскурова, гласний міської думи, власник складів та декількох значних споруд у місті, зокрема будівлі відділення Південно-Російського банку (нині – обласний художній музей). Наприкінці XIX століття він спорудив цей будинок для власного проживання, а на початку ХХ століття зробив до нього загадкову прибудову – невеличку вежу без вікон.
Ця архітектурна особливість не залишилася непоміченою, і містом швидко поширилися чутки, що в будинку купця відбуваються зустрічі таємного товариства. Як з’ясувалося пізніше, ці чутки були небезпідставними – існують дані, що Ніренберг був членом масонської ложі, до якої входили й інші представники місцевої еліти.
Масонські ложі Поділля: між міфами і реальністю
Подільські масонські об’єднання залишили по собі небагато свідчень. Відомо, що ще у 1817–1818 роках у містечку Буцнівці (нині с. Буцні Летичівського району) діяла ложа «Мінерва». У той самий період у складі петербурзького масонського союзу «Астрея» функціонували ложі «Полум’яна зоря» та «Озиріс» у Кам’янці-Подільському.
Масонство в Російській імперії зазнало гонінь – у 1822–1826 роках всі ложі були офіційно заборонені. Однак на початку ХХ століття в Україні, зокрема на Поділлі, таємні товариства знову почали активізовуватися. Ложі з’явилися у Вінниці, Кам’янці-Подільському та Проскурові.
Місцеві масони, до яких належав Ніренберг, спочатку проводили засідання на квартирах один одного, але згодом для їхніх зустрічей з’явилося постійне місце – добудована частина його будинку. Масонські ритуали вимагали спеціального приміщення, і вежа на Аптекарській, вочевидь, виконувала цю роль.
Масони і бізнес-революція в Проскурові
Які рішення ухвалювалися в цих стінах – достеменно невідомо. Проте можна припустити, що саме члени цього таємного товариства відіграли ключову роль у масштабному перерозподілі економічних впливів у місті.
На початку ХХ століття велика промисловість і торгівля Проскурова знаходилися в руках трьох купецьких династій – Маранців, Мозелів і Гальпериних. Але у 1908–1910 роках відбулися значні зміни: місто захопила «нова хвиля» підприємців, які швидко відтіснили традиційні еліти.
Серед них були Ілля Левинзон, який у 1910 році викупив цукровий завод і молочну ферму, та Елем-Нисан Рабинович – засновник першої міської електростанції та монополіст у сфері енергопостачання. Купець Михайло Шильман, розпочавши свою діяльність із парового млина, за кілька років збудував солодовий завод, друкарню та фабрику столярних виробів.
Перед цим масонська ложа, ймовірно, провела серйозну підготовку. У 1903 році Ніренберг побудував великий будинок для Південно-Російського банку, який мав тісні зв’язки з масонськими колами імперії. Це завдало удару по дрібних місцевих банкірських конторах і дозволило спрямувати фінансові потоки у «потрібне» русло.
Наступним кроком було висунення на посаду міського голови «своєї» людини – відставного капітана Павла Дорошкевича, який керував містом два терміни (1908–1916). Після цього економічні важелі міста поступово перейшли до рук нової підприємницької верхівки.
Загадкова спадщина Проскурівських масонів
Попри всі припущення, документальних доказів діяльності масонської ложі в Проскурові майже не збереглося. Всі висновки ґрунтуються на непрямих свідченнях, спогадах та аналізі історичних подій початку ХХ століття.
Проте сам факт того, що місто в цей період пережило значний економічний і культурний підйом, свідчить про те, що зміни, ініційовані новими бізнес-лідерами, мали позитивний вплив на його розвиток.
Будівля, яка могла б розповісти ще більше про ці події, на жаль, не збереглася. Вежа, де, можливо, ухвалювалися доленосні рішення для Проскурова, поступилася місцем сучасній забудові.
Але історія цього будинку продовжує жити – у пам’яті міста, в дослідженнях краєзнавців та в загадках, які він залишив по собі.
За матеріалами історика та краєзнавця Сергія Єсюніна.