Андрій Одаренко у свої 30 років фах змінював не раз — служив у поліції, працював на фермі, воював. Вкотре змушений був змінювати роботу після ампутації ноги внаслідок важкого поранення під Слов’янськом.
З поліцейського — в дояри, з доярів — у воїни. Далі — у керівники ІТ-центру. Так коротко про свою кар’єру розповів 30-річний Андрій Одаренко. Вчергове, каже, довелось кардинально змінити фах після поранення на фронті, йдеться у матеріалі Суспільного.
“Дев’ятого травня 2022 року о п’ятій ранку був артобстріл, який завдали російські війська. Я був в окопі, почув вибух ззаду, розвернувся й бачу штани розірвані. Поповз до хлопців”, — каже чоловік.
Андрію ампутували праву ногу вище коліна. Тоді йому було 28, розповідає чоловік й пригадує свій довоєнний шлях: “Після закінчення Київської академії внутрішніх справ служив у Хмельницькому районному відділку тоді ще міліції. Хотів допомагати людям. Я служив дільничним інспектором по селах Хмельницького району. Потім у 2015 році я поїхав в зону антитерористичної операції”.
У 2015 році перевівся у патрульну поліцію, прослужив три роки, але, каже, розчарувався: “Було прийнято рішення звільнятися. Нічого не змінюється, і знову питання зарплати”.
У 2019, розповів, поїхав у Данію на заробітки. Працював на молочній фермі: “Ферма 600 корів – це дойка їх апаратами, робота на тракторах робота. 24 лютого 2022 року о сьомій ранку мене розбудила колега й сказала, що почалася війна. Я зателефонував до мами”.
За дві доби, пригадує, повернувся в Україну. Почав службу солдатом у Хмельницькій територіальній обороні: “Не міг потрапити в ЗСУ, мене ніде не брали, казали, що місць немає. У військкомат я взагалі не йшов, бо там така черга була. Один з наших побратимів вже був у Хмельницькій теробороні, там з часом з’явилося місце й ось так ми потрапили в ЗСУ”.
Важке поранення отримав під Слов’янськом. Обстріляли артою, каже Андрій: “Мене затягнули в бліндаж, перев’язали. Кілометр до місяця евакуації, падаємо встаємо, падаємо встаємо. Бетеер приїхав, мене забрали, потім я втратив свідомість й прокинувся в Краматорську після операції. Бачу, що нога прикріплена якимось залізяччям, пальцями на нозі рухаю. Везуть мене в Мечнікова в Дніпро, там ногу ампутують”.
Після ампутації, розповідає, три доби не приходив до тями: “Для мене це отак було: закрив очі, відкрив. Загалом у лікарнях я був понад місяць. Потім отримав протез й самостійно навчився на ньому ходити”.
У якому напрямку рухатись далі не знав. У жовтні 2023, каже, знайомий запропонував спробувати себе в ІТ-школі: “Він бізнесмен й хотів допомагати ветеранам ЗСУ, хотім щоб його проєкт очолив саме ветеран. Спочатку я в нього просто працював керівником, в дитячій ІТ школі. І з часом отримав грант від держави на 250 тисяч”.
Після отримання гранту Андрій став співзасновником ІТ-центру. Там навчають дітей від трьох до 16 років: “Вони в нас складають, програмують роботів на різні рухи. Вчимо дітей працювати в команді. Старші дітки в нас займаються основами програмування. Я люблю зайти, поспілкуватися, подивитися, як процес йде”.
Андрій каже, окрім нього у центрі працюють адміністратор і чотири викладачі. Він організовує роботу ІТ-центру: “Зранку я їду займатися з реабілітологом. Приїжджаю в офіс десь о 10:30-11:00 Проводжу нараду з адміністратором. Ставимо задачі на день, на пару днів вперед, на тиждень”.
За словами Андрія Одаренка, в ІТ-центрі навчається 60 дітей: “Я вибрав ІТ-школу і працювати з дітьми тому, що я вірю, що ці діти потім піднімуть нашу країну на інший рівень і зроблять її сильною”.