У пам’ять про свого загиблого чоловіка 22-річна вдова Ірина Зам’яла відкрила в Хмельницькому кав’ярню, яку назвала позивним свого коханого “Жених”. Ірина каже, що облаштувала заклад на виплату, отриману за загиблого на війні чоловіка, бо її Юрій дуже любив каву, йдеться у матеріалі Суспільного.
У кав’ярні з назвою “Жених”, що розташувалася в одній із хмельницьких новобудов у мікрорайоні Озерна, каву відвідувачам готує власниця Ірина.
Вона відкрила цю маленьку кав’ярню у пам’ять про свого чоловіка Юрія Пододименка, солдата-кулеметника 128-ї гірсько-штурмової бригади, який загинув під час штурмової операції на підступах до Херсона. У пам’ять про нього назвала й кафе, бо псевдо її Юрія на фронті було “Жених”.
“Ми одружувалися вже під час війни, і йому дали відпустку. І хлопці його питають: “Куди ти їдеш?”. А він каже: “Женитися. Я жених”. І так хлопці почали сміятися і говорити на нього “Жених”, — розповідає Ірина.
Юрію було 23, Ірині двадцять, коли вони побралися. Це було в липні 2022 року. Одразу після відпустки “Жених” вирушив на фронт, а в жовтні Юрія не стало.
Ірина розповідає, що хотіла зробити щось у пам’ять про нього — кавомана з вишуканим смаком. Тож витратила на це всі гроші, отримані за втрату чоловіка на війні.
“Завжди зранку він йшов по каву і приносив, поки я ще спала. Це було дуже класно. Так, він дуже любив каву. Він ніколи не пив кави вдома, сам не робив, він зазвичай виїжджав в кав’ярню. Шукав свою каву, яку він полюбив. Його такою мрією було відкрити місце, де би, власне, була та кава, яку він любить, так як він цінитель кави. Він любив арабіку, стовідсоткову арабіку. Тому в нас арабіка”, — говорить власниця кав’ярні.
Її чоловік Юрій Пододименко, каже Ірина, був веселим, товариським, спортивним і міцним.
“Його дуже всі любили. Коли був похорон, то людей було дуже багато, ми не очікували навіть стільки. Ми дві години йшли пішки від початку одного села до цвинтаря — декілька кілометрів було людей”, — згадує жінка.
За словами Ірини, робота в кав’ярні займає зараз весь її час та думки.
“Легше так, щоб чимсь займати себе. Бо якщо я вдома, я постійно про це думаю і плачу. А я так не могла. Я позиціоную себе як сильну людину і не могла собі дозволити. Я знаю, що він би не дозволив цього робити, тому що я з ним говорила про це. Він мені говорив, щоб я ніколи не здавалася”, — каже Ірина.
Постійні відвідувачі, додає жінка, мотивують в час спустошення і суму.
