Чотири роки тому село Лисець, у Дунаєвецькій громаді на Хмельниччині, потрапило у п’ятірку фіналістів конкурсу “Неймовірні села України-2019”. Водоспад Бурбун, каньйон річки Бобрівка та місцеві сухофрукти зробили цю локацію відомою на всю країну. Торік, в поле у цій місцевості впала російська ракета, що утворила вирву. Аграрії вирівняли землю й восени зібрали звідти врожай. Навіть попри війну, сьогодні там зростає потік туристів та розвивається місцева торгівля.
Про розповіла староста Лисецького старостинського округу Дунаєвецької міської ради Кам’янець-Подільського району Тетяна Підлапушна, йдеться у матеріалі Суспільного.
– Село Лисець розташоване подалі від державних доріг і великих міст, чи долітають до вас російські ракети та безпілотники?
– Так, на жаль долітають. І чути, і видно. Торік у нас на території старостату був доволі таки потужний вибух. На щастя без жертв і руйнувань. Це було збиття ракети. Дуже велика вирва утворилася за кілометр від села в полі. Слава Богу, життя продовжується, цього року там вже зібрали врожай. Аграрії землю позагортали, повирівнювали і дякуючи, що немає прильотів, працюємо в тилу далі на перемогу.
– Минуло 4 роки, як село Лисець вийшло у фінал конкурсу “Неймовірні села України-2019”. Щось змінилося в житті сільської громади з того часу?
– Так, у 2019 році ми брали участь у цьому проєкті, де посіли друге місце. Після цього, королівство Нідерландів подарувало нам дерева для паркової зони, котрі ми висадили біля нашого славнозвісного водоспаду Бурбун. Та наше село завжди було неймовірне, тому що у нас тут свої специфічні ремесла, такі як виготовлення сухофруктів, зокрема чорносливу, чим ми також славимося. Наші люди працьовиті знаходять роботу для душі і підтримки свого матеріального становища.
– А як висаджували паркову зону, це своїми силами зробили? В якому стані цей парк зараз?
– Там не тільки дерева, там більше декоративні різноманітні кущі. Вони починають цвісти з ранньої весни і до середини літа радують око. Садили ми цей парк власними зусиллями, організували таку сільську толоку. Трошки у 2019 році була засушлива погода, то деякі кущі не прийнялися, на жаль. Але усе цвіте, росте, радує і приваблює туристів. І цей парк , це перше що бачать люди, які приїжджають подивитися на наш водоспад Бурбун. І це їх перше враження від цієї місцини.
– Як останніми роками змінилась кількість туристів, які хочуть побачити водоспад Бурбун?
– Кількість туристів зросла під час карантину, коли люди стали більше цікавитися місцевими краєвидами. І тепер під час війни потік туристів теж зростає. Багато є і з України, і з-за кордону приїжджають подивитися на нашу красу.
– А як у селі розвивається туристична інфраструктура, є де поїсти, зупинитися на ніч?
– Дійсно, від того, як почали приїжджати більше туристів, почали більше розвивати ми і торгівлю. У вихідні біля цього парку (бо в будні менше туристів), виходять місцеві жителі зі своєю продукцією, для того, аби туристи могли це придбати. І пообідати теж є де. Магазини в селі пропонують швидке харчування. Тут можна і підзарядити телефон. Але для туристів поки, на жаль, немає де переночувати. Тому часто туристи приїжджають з палатками і зупиняються у парку на ніч.
– А як думаєте, у вас перспективно розвивати зелений туризм, люди цікавляться як облаштувати садиби, аби тут туристи могли пожити день-другий?
– Думаю, що так. Якби були створені такі умови проживання, то більше би людей до нас їхало. Бо до нас їдуть часто вже повертаючись з Бакоти додому, і виділяють тут кілька годин на водоспад і все. Я думаю, якби була можливість тут залишитися і насолодитися нашими краєвидами, то було б більше охочих побути довше. Бо, до прикладу наш яр, це ентомологічний заказник місцевого значення. Дуже красивий: є де прогулятися, є на що подивитися, і на комах, і на рослин. Але мабуть, потрібна якась більша стабільність, щоб люди почали вкладатися в зелені садиби.
– Яка ситуація з дорогами у вашій громаді, котрі ведуть до туристичних локацій?
– Доїзд до нас дуже-дуже потребує покращення. Ямковий ремонт роблять, але там, де саме критична ділянка, це через село Голозубенці, не було вже кілька років якісного ремонту. Нарікань багато. Так, красиво у нас, але ж доїхати дуже важко, доріг нема. Їдуть до нас вже туристи і від агенцій, автобусами, але дорогами ми не можемо похвалитися.
– Що вам говорять, чи можливо якось покращити дорогу, чи зараз це неможливо?
– Поки що, н ажаль, нічого нам не обіцяють. Те що могли з місцевого бюджету, то трошки попідправляли. Це обласного значення дорога, і поки що сюди нам не дають ніяких капіталовкладень, щоб її покращити.
