Батько і син Олександр та Назар Міхальчуки добровольці з лютого 2022 року. Обидва служать у 19 стрілецькому окремому батальйоні, котрий почав формуватися 25 лютого у Хмельницькому. Олександр Міхальчук заступник командира батальйону, Назар його підлеглий. Сьогодні обидва воїни перебувають на реабілітації у медзакладах області, інформує Суспільне.
Назар під командуванням батька служить у 19 стрілецькому окремому батальйон. Хлопець каже, що повномасштабне вторгнення застало його у київському будівельному коледжі, де він навчався на першому курсі.
“24 лютого 2022 року я прокинувся від вибухів по аеропорту Борисполя. Мені здається, що було три ракети. Я прокинувся о п’ятій ранку, ще ніяких новин не було про те, що почалася повномасштабна війна. Але я вже зрозумів, що це вже не добре. Я пробував в Києві спочатку піти в тероборону. Вважав, що це буде більш доцільним ніж вертатися в Хмельницький, в Києві наступ, і тут я можу бути корисним. Але в Києві мене не прийняли, бо в мене не було всіх документів. Мусив вертатися в Хмельницький. Я подумав, така доля, щоб бути разом з батьком”, — розповів Назар.
За словами Олександра Міхальчука повідомлення про початок повномасштабного вторгнення зустрів у Львові, де працює останні роки.
“Служив у Збройних Силах України до 2005 року. Звільнився по скороченню, і вже думав, що ніколи не повернусь на військову службу, але війна все змінила. В театрі Петровського, у Хмельницькому, ми всі зібралися, об’єдналися. Майже два місяці проходили бойове злагодження, тут у Хмельницькому, і потім наш батальйон вирушив для виконання бойових завдань”, — сказав Олександр.
Назар Міхальчук говорить, що бойове хрещення батальйон, у якому вони служать, отримав на початку квітня.
“Це Руські Тишки, Харківська область. Там прямого контакту з ворогом не було, але ми потрапили під обстріл. Перший раз почали розриватися “Гради”, артилерія, міномети. Я радий служити з такими хлопцями мужніми, сильними, сміливими. Добровольцями. Я радий, що Бог розпорядився, відправив мене у цей батальйон служити, бути поруч з батьком. І хлопці гідно виконують всі завдання, які перед нами поставленні”, — каже Назар.
Не просто бути одночасно і командиром, і батьком, говорить Олександр Міхальчук: “Тут є дві позиції. По-перше, ти його проводжаєш як керівник, як командир і, як батько. Як керівник ти дивишся, зустрічаєшся з ним поглядом. Подивилися один на одного. Побажали всього найкращого, потисли руки, поїхали. Але, як батько ти переживаєш. Оце саме такий важкий момент, який треба пережити, і він не дає тобі спокою. От коли вже прийшло повідомлення, що він є на місці, тоді вже легше”.
За словами Олександра Міхальчука, найважче нині в родині — дружині, котра з молодшим сином тримають сімейний тил.
“Дружина переживає. Але в нас є наша заміна, молодший син якому 14 років, він лишився з мамою, і він допомагає мамі”, — сказав Олександр.
Молодший син Нікіта Міхальчук каже: “Старшою в домі завжди була мама. Є і буде. Вона зберігає порядок та красу в нашому домі. Я залишився підтримувати маму. Мамі було дуже тяжко. Мені було тяжко від того, що на війну пішли мій батько і брат”.
Нині батько й син перебувають у мед закладах області. 23-річний Назар Міхальчук відновлюється після поранення. 50-річний Олександр Міхальчук проходить реабілітацію після травми.
