Під час Другої світової війни нацисти, винищуючи євреїв, виявляли чудеса винахідливості: розстріли, газові камери, спалення живцем. Одна з найжахливіших масових страт сталася в містечку Сатанів на Хмельниччині, розповідає краєзнавець Дмитро Полюхович.
Німецька окупація селища почалася 6 липня 1941 року, коли до Сатанова ввійшли вояки 5-ї танкової дивізії СС «Вікінг». До честі “вікінгів” – хай формально й есесманів – жодними ексцесами щодо мирного населення вони себе не заплямували (принаймні в Сатанові та сусідніх з ним містечках).
Фронтовики, звиклі до життя під кулями та снарядами, бруднити свої мундири стратами беззбройних «цивілів» не бажали. Але слідом за ними прийшли тиловики, які в окопах геройствувати не квапилися, але залюбки готові були демонструвати свою “силу” щодо беззахисних жінок і дітей.
“Вікінги” в Сатанові на тлі типової містечкової забудови. Липень 1941 року.
Першу масштабну страту євреїв нацисти провели вже 5 серпня. Але, якщо вірити російським пропагандистам, перед тим (у липні) в Сатанові відзначилися українські націоналісти з батальйону “Нахтігаль”. Міфічні звірства “соловейків” розписані яскраво, не шкодуючи крові, – читати проти ночі не рекомендуємо. Не зважаючи на те, що спеціальне розслідування, проведене 1959 року особливою слідчою групою КГБ СРСР, всю цю маячню спростувало, заяложену байку залюбки тиражують досі.
Ярмолинці. Військова казарма, колись перетворена німцями на концтабір, вже восьме десятиліття стоїть пусткою.
Восени 1941 року кілька сотень місцевих євреїв німці депортували в гетто, створене в сусідніх Ярмолинцях. Перед тим людей кілька днів протримали в старезній середньовічній синагозі. Тут гітлерівці вчинили з істинно німецькою хазяйновитістю та нацистським садизмом. Архітектура синагоги така, що утекти звідти неможливо, тож не довелося витрачатися на забезпечення її в’язничних функцій. З іншого боку, можна лише уявити моральні страждання вірних, змушених справляти природні потреби просто у молитовній залі.
Сатанівська синагога, яку німці використовували як в’язницю.
Слід від кулі в арон га-кодеші Сатанівської синагоги. Нацисти розважалися, використовуючи його як мішень. Сліди від куль видно майже точно по центру долонь “благословіння коенів”, а також у самісінькому центрі корони, зображених вище.
Але найжахливіший злочин стався у ніч проти 15 травня 1942 року, коли у містечко ввійшла есесівська зондеркоманда. Євреїв, які ще залишалися в Сатанові, зігнали на Ринкову площу. Здебільшого це були жінки, діти та старі. Чоловіків або розстріляли раніше, або вивезли на каторжну працю.
Нацисти вирішили зекономити на патронах. Приречених загнали до глибочезних льохів старезного напівзруйнованого будинку, мальовничі руїни якого стояли біля Ринкової площі ще від часів турецької навали.
У тих льохах євреїв замурували живцем. Швидше за все, ідея такої страшної страти належала поліцаю з місцевих поляків Михасю Клємінському. Саме він, як згадували згодом старожили, виявив найбільшу активність під час тих страшних подій. Михась же і закладав цеглою вхід до підземелля. Складно уявити, що німецька зондеркоманда, яка проводила рейд для зачистки подільських містечок від євреїв, взагалі могла знати про ті льохи.
За словами бабці, яка пам’ятала часи окупації, ще понад тиждень по тому, як людей замурували у льохах, було чутно страшне, нелюдське завивання, що лунало з-під землі. З часом воно ставало все тихішим, аж поки зовсім не стихло. Весь цей час, аби ніхто не звільнив нещасних, біля замурованого входу чатували німецькі вартові.
Для старенької ця страта була ще й особистою трагедією. Серед закатованих було кілька її найкращих подружок. Крім того, з її слів, там загинули не лише євреї, але й багато українців і поляків з мішаних сімей, які не захотіли залишити своїх чоловіків, дружин і дітей.
Вперше ці льохи відкрили одразу після визволення Сатанова від нацистів. Але тут-таки знову замурували – про перепоховання величезної маси напіврозкладених тіл годі було й говорити.
В акті обласної комісії з розслідування злочинів гітлерівських загарбників у м. Сатанів від 20 червня 1944 р., зокрема, читаємо (цитується мовою оригіналу):
“…Попытка сделать раскоп [подвала] со стороны входа не привела к успеху, ибо вход был завален трупами людей. Тогда нам удалось открыть подвал со стороны люка. При входе обнаружены человеческие трупы, свыше 200 человек. У самого входа лежат отдельные трупы мужчин и женщин, а по мере приближения к выходу количество увеличивается и нагромождается в большую кучу. Все трупы одеты в различную гражданскую одежду …много женщин, стариков и детей. Видны стремления к выходу. Это указывает на то, что люди были насильно загнаны в подвал, после чего его наглухо закрыли. Доступ воздуха был прекращен, происходила медленная, удушающая смерть”.
Рештки пролежали у підвалі до 1953 року, аж поки їх перепоховали на місцевому єврейському цвинтарі.
Загалом зі страшного льоху підняли рештки 286 людей. Натомість у документах авторитетного ізраїльського інституту Яд Вашем йдеться про 240 страчених євреїв. Можливо, що ще 46 закатованих – то згадані українці та поляки, які розділили страшну смерть зі своїми рідними.
Знову відкрили один із тих страшних льохів уже у 2019 році. Як виявилося, у п’ятдесятих звідти винесли лише найбільші фрагменти кістяків, підлога ж у підземеллі й далі залишалася густо вкрита людськими рештками. За тиждень копіткої праці було зібрано майже сім десятків великих пакетів останків. Їх перепоховали на старому кіркуті.
Але у вище процитованому акті йшлося про дві підземні камери, а виявленомо було хоч і велику, але одну. Одразу почалися пошуки іншої. Другий льох знайшовся згодом, він складався з трьох камер – однієї великої та двох менших (можливо, є і більше, але про те далі).
У цьому підземеллі роботи з ексгумації ускладнив величезний шар намитого ґрунту, що був принесений десь у 1970–1980-х унаслідок потрапляння води в підземну систему. У нижніх камерах нашарування сягали майже метра.
Як пояснив рабин Олександр Файнгольд, відділити людські рештки від цих нашарувань практично неможливо. Тому вирішили зібрати з долівки льохів геть усе, а потім землю з рештками перепоховати – за єврейськими законами, поховати на цвинтарі потрібно все, навіть фрагменти розміром із макове зерно.
Під час розчистки льоху було зроблено кілька історичних відкриттів. Зокрема виявилося, що після того, як у 1944 р. комісія оглянула місце злочину, вхід не просто замурували – поверх нього встановили меморіальну таблицю. Про неї у повоєнних документах немає жодної згадки. Та й старожили її вже не пам’ятали – чи принаймні не розповідали. Простеньку, зроблену з цементу табличку, очевидно, пошкодили в 1953 р., коли льох знову відкрили. Повний текст наразі відновити важко. На знайдених фрагментах можна лише прочитати уривки слів «Муче***, немец***, фаши***, 19**». Очевидно, йшлося про мучеників, закатованих німецькими фашистами 1942 року…
