Черпак каші ділили на добу, їли собачий корм та пили воду з річки, аби вижити. Так про російський полон розповів Суспільному Хмельницький військовослужбовець Василь Візантій. Чоловік вийшов з полону 29 червня й отримав важкі поранення у Маріуполі, розповідає Суспільне.
“Вони стояли за Маріуполем. Їх так крили градами, що тоді дуже багато загинуло. Він мав маленького ножика. Він казав, що вирив ямку, якби не вирив і калачиком не ліг, то б і там загинув. Залишилось їх не знаю скільки осіб, напевне 10, і вони вийшли на Маріуполь”, — розповіла мати воїна Ольга Варфаломеєва.
31-річний військовослужбовець Василь Візантій служить з 2016 року, він є учасником АТО/ООС. На початку повномасштабного вторгнення був в Маріуполі, де й отримав поранення 18 березня.
“Ногу відірвало. Ще три штуки в мені є осколків, треба витягнути їх”, — каже Василь.
“Ми з ним 18 березня мали вийти на зв’язок і він не подзвонив, я одразу зрозуміла, що щось сталося. Я плакала день і ніч. Я не спала ночами. А зараз все відходить і почалися всі болячки. Але він живий. Без ноги, але живий і вдома”, — додає мати військовослужбовця.
Про життя та службу в Маріуполі Василь згадує таке: “Паршиво жили. Що їли… раз в добу їли трішки каші, черпак, а то і пів. Воду з річки пили, там де трупів багато було. Кип’ятили й пили. А що було робити? Щоб не померти. Якось так і жили. Що там могло бути, як місто рівняли із землею. Нічого. Там багато “м’яса” було. Жителів мало бачили, бо їх просто не було. Здавали позиції, вистачало цих зрадників”.
Василь каже, що назавжди закарбується у пам’яті: “Азовсталь — це не забудеться. Одного дня прийшов наказ, ми поламали зброю і здалися в полон. Кілометр пішки йшли. Перевіряли нас там всюди. Потім ми сіли по автобусах й поїхали на Оленівку. Ставились до нас там, як до собак. Нормального ставлення не було, щоправда, мене ні разу не вдарили. Але дуже голодом морили. Воду возили з якогось болота, що її пити не можливо було. Люди втрачали свідомість”.
Про те, що син у полоні, каже Ольга Варфаломеєва, дізналася із російського телебачення. У полоні, Василь пробув з 18 травня по 29 червня.
“Я побачила, що російські ЗМІ оприлюднили, що в полон вони здалися, я бачила, як він проходив фільтрацію. То я вже зрозуміла, що він в полоні. І почала писати скрізь: куди можна і не можна. І таким чином витягнула його, щоб потрапив в перший список обміну”, — розповіла Ольга.
Василь сильно змінився за час війни, сказала його мати: “Психіка не та, мова не та. Взагалі нічого не можна йому сказати, матюкається багато, напевне там звикли до того. Василь схуд на 30 кілограмів на Азовсталі. Він мені нічого не розповідає про полон. Хіба почую щось, як розповідає друзям. А так, важко від нього щось дізнатись”.
Наразі сім’я шукає медзаклади та тих, хто б допоміг покращити стан здоров’я бійця.
“В нього та нога, що залишилась, була прострілена, в ній осколки були, він ще сам собі їх витягав з-під коліна внизу. Ключиця в заді в осколках. В печінці осколок, в підшлунковій, в стегні. Бетон позаростав між пальцями, ще де є бетон він же не дає глянути. Голова вся в шрамах, п’ять контузій. Глухуватий став, голосно говорить, сліпота. Запалення очей, звідки воно взялося, весь час очі червоні”, — каже мати звільненого з полону військовослужбовця.
Василь розповів, що з нетерпінням чекає на перемогу: “Ми зі всіма побратимами нап’ємося добре. Салюти будемо пускати, обов’язково. Всі разом зберемося”.