У сонячні літні дні територія з водоймою в селі Головчинці Меджибізької тергромади – за 40 кілометрів від Хмельницького, виглядає досить людно. Відносно велика відстань не заважала мешканцям обласного центру приїздити сюди у попередні роки, не стоїть на заваді відпочинку і в 2022-му. Радше навпаки: за відсутності доступу до українських морських курортів локація стала шалено популярною.
“Цей кар’єр затопило дуже давно. Під час видобутку корисних копалин пробили джерело. На дні навіть техніка залишилася – про це казали водолази, які спускалися під воду для пошуку тіл потопельників. Це озеро завжди популярне було. Але зараз через те, що війна і люди не мають змоги виїхати десь на море, кількість відпочивальників, можливо, й збільшилася”, – розповідає староста сіл Требухівці, Головчинці, Лисогірка Тетяна Катрук.
Багатьох відпочивальників не зупиняє навіть те, що за доступ до озера потрібно платити. Але чи законно брати гроші за відпочинок тут?
Від 2009 року об’єкт в оренді у приватного підприємства “Лагуна Поділля”, йдеться у розслідуванні ГО ЖАР.
За словами хмельничанки Наталії, яка була на озері в червні цього року з чоловіком та дітьми, за себе і за двох дітей 11 та 16 років вона сплатила по 50 гривень, після чого їм видали жовті браслети. Чоловік показав посвідчення учасника бойовий дій, з нього плати не взяли. Ще 50 гривень на пропускному пункті взяли за стоянку авто. При цьому стоянка окремо не охороняється. Поруч з ними на березі відпочивала родина з блакитними браслетами на руках. Як зрозуміла жінка, це були жителі Головчинців, яких орендар також пускає безоплатно.
«Мені подобається це місце, воно нічим не гірше від морського узбережжя. Але я вважаю, що плату можна брати лише за користування віп-зоною. При цьому для всіх інших має бути передбачений безоплатний доступ”, – каже Наталія.
У випадку, якби затоплений кар’єр мав би статус водного об’єкту, на нього поширювалися би норми Водного кодексу.
“Орендарі водного об’єкта зобов’язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство тощо). При визначенні таких місць перевага надається традиційно розташованим місцям масового відпочинку”.
Головчинці – це територія Меджибізької територіальної громади. У тамтешній селищній раді надали договори оренди на дві земельні ділянки. Укладені вони між Летичівською райдержадміністрацією та ПП “Лагуна Поділля” 15 червня 2009-го на 20 років. Одна ділянка, прилегла до водойми, площею близько 2 гектарів, інша – на 10 гектарів, з яких 6,3 – під водою. Тобто тільки так можна зрозуміти, що це і є славнозвісна затоплена каменярня, бо інших згадок про водойму немає.
Обидві ділянки розташовані на землях державної власності з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування об’єктів рекреаційного призначення. В договорах оренди йдеться про обслуговування туристично-оздоровчого комплексу.
За сім місяців 2022 року ПП “Лагуна Поділля” сплатило 20,3 тисяч гривень за ділянку розміром 12,3 гектари, близько половини з яких під водою.
Тобто орендар, вибудовуючи свій бізнес саме навколо водойми, сплачує лише за землю. А все тому, що свого часу ПП “Лагуна Поділля” мала змогу укласти договір оренди за іншими правилами.
“До 2013 року надавалася в оренду тільки земля, а надання в оренду води не було передбачено. Потім змінилося законодавство, і тепер надається в комплексі і земля, і вода. Якщо угода оформлювалася у 2009 році, то водойма не включена до неї як об’єкт оренди. Тепер орендар мав би привести свій договір оренди землі у відповідність до чинного законодавства. Тоді він має сплачувати орендну плату і за землю, і за водний простір. Ініціатором зміни договору мала би бути місцева тергромада, оскільки вона тепер отримала повноваження з укладання таких угод”, – коментує начальниця відділу регіонального офісу водних ресурсів в Хмельницькій області Катерина Швець.
Оскільки договір оренди підписаний саме таким чином, то і норми Водного кодексу, згідно з яким до водойми має бути безоплатний доступ, на це місце не розповсюджуються. В Головчинцях – принаймні за документами – ви відпочиваєте не на водному об’єкті, а просто на земельній ділянці.
Затоплена каменярня за всіма ознаками таки підпадає під визначення “водного об’єкту” – попри намір орендаря і надалі видавати це місце за земельну ділянку і попри погано закамуфльоване бажання керівництва тергромади лишити все по-старому.
“Орендодавців зобов’язали вжити заходів і укласти угоди. Але з іншого боку – немає відповідальності. Немає чітко прописано, що в разі непереукладення попередні договори втрачають чинність. А от те, що користувач не допускає людей до водойми, це однозначно порушення. В нього взагалі вода не перебуває в оренді, а тільки земля”, – пояснює заступник директора Департаменту природних ресурсів та екології Хмельницької обласної державної адміністрації Володимир Дідух.
За словами Володимира Дідуха, порушення в сфері природоохоронної діяльності – зона відповідальності Державної екологічної інспекції в Хмельницькій області. Щоправда, саме під час воєнного стану планові й позапланові перевірки не здійснюються. Вони можуть відбуватися, зазначає Володимир Дідух, тільки якщо це дозволить Держекоінспекція України. Окрім того, Меджибізька селищна рада могла би домогтися внесення змін до договору оренди в судовому порядку. Проте для цього потрібна воля місцевого керівництва.
На сьогодні власниками приватного підприємства “Лагуна Поділля” є Віталій Мазур, Сергій Сажієнко та Руслан Лещишин. Останній – чинний депутат обласної ради (партія “Команда Симчишина”).
Кому ж як не депутату облради ініціювати приведення ситуації у законне русло.
Журналістам вдалося зв’язатися з Русланом Лещишиним та запитати, кому належить ініціатива запровадити плату за відпочинок біля водойми та обмежувати до неї доступ для тих, хто не сплачує.
“На жаль, я наразі в Збройних Силах України і не можу давати ніяких коментарів”, – відповів Руслан Лещишин.
Він повторно відмовився коментувати після уточнення, що до нього звертаються не як до військового ЗСУ, а саме як до власника підприємства “Лагуна Поділля”.
Відповідно до існуючих норм, за недопуск до водойми підприємець має сплатити штраф – від 200 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів (для громадян) та від 400 до 700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для посадових осіб). А також потенційно втратити право користування ділянкою.
Власне, ситуація з водоймою у Головчинцях в масштабах України типова. І стала вона такою через низку чинників. Насамперед, це законодавство, яке дозволяє відшукувати шпарини й уникати дотримання чинних норм. А також – аморфність територіальної громади і контролюючих органів, яких роками влаштовувала невизначеність навколо затопленого кар’єру.
