Старший прапорщик служби цивільного захисту пожежно-рятувальної частини № 3 міста Хмельницького Ігор Панчишин розповів «ФАКТАМ» про роботу зведеного загону рятувальників у Греції.
«Коли літак з нашими хлопцями на борту підлітав до Афін, ми у ілюмінатори бачили стовпи густого диму. У аеропорту було важко дихати, узбіччя доріг вкриті попелом. Нічне небо — помаранчевого кольору.
У першу добу нашого перебування в Греції дим настільки застелив усе навкруги, що поліція перекрила рух автомобільними трасами навколо столиці.
Наш зведений загін працював на острові Евія в Егейському морі, який чи не найбільш постраждав від вогню. Раніше цей острів був дуже зеленим та мальовничим. А коли ми прилетіли, вночі було видно, як вдень.
Ми бачили згарища гірських сіл: обвуглені стіни, «скелети» кузовів машин, спалена живцем худоба та дикі тварини. До щему в серці вражали черепахи, які зварилися живцем у своїй броні. Лише де-не-де пробіжить наляканий собака з обгорілою шерстю… Грецькі пожежники відчайдушно боронили від вогню села. Але пожежі були надто великі, тож греки звернулися за допомогою до колег з інших країн Європи, зокрема до нас.
Ми працювали разом із хлопцями з Дніпра, Вінниці, Черкас. Усі досвідчені бійці, які раніше вже боролися з вогнем у лісах. Загін хмельничан очолював офіцер Сергій Поліщук. У перший день ми гасили вогонь у лісі. Потім нас терміново перекинули на верхову пожежу. Вогонь наступав на села у долині з гір. Сосни 20—30 метрів заввишки палали від коріння до верхівки. Полум’я поглинало могутні дерева як сірники. І якщо на дворі спека 40 градусів, то в епіцентрі пожару точно сотні градусів… А вітер грає цим полум’ям на всі боки.
Загін українських рятувальників працював на острові Евія, який дуже сильно постраждав від пожежі
Зайнявши рубежі оборони на околицях села, за 12 годин ми таки його відстояли. Десь вогонь таки дістався до парканів та городів, але його вчасно загасили. Наступного дня ми врятували ще одне село. Дуже допомогла потужна спецтехніка та авіація наших колег з країн Євросоюзу. Грецькі пожежники, які добре знали місцевість, керували нашими діями. Греки безперебійно заправляли пожежні машини водою. Поступово було погашено основні осередки полум’я. Тож бійці від оборони сіл, містечок та міст пішли у наступ — боролись із вогняною стихією вже безпосередньо у горах.
Особливість грецьких гірських сіл така, що тваринницькі ферми, хліви, пасіки розташовані за межами населеного пункту, неподалік лісу. Інколи люди під час евакуації мали час та можливість забрати тварин. Був випадок, коли вогонь підійшов до ферми з козами. Хлопці загасили полум’я, вивели тварин з хлівів. Згодом бійці хмельницького гарнізону врятували у палаючому лісі пасіку з десятками вуликів.
Рятували й собачий притулок. Коли хлопці почали гасити вогонь, усі собаки, ніби за командою, припинили гавкати. Зрозуміли, що ми тут, аби їх врятувати. Коли ж ми побороли полум’я, то місцеві волонтери взялися поратися біля тварин. Наша база була у цьому селі, тому часто проходили повз притулок, і жоден пес не гавкнув на нас, собаки лише виляли хвостами по-дружньому та заглядали нам в очі.
В одному селі полум’я загрожувало старовинній каплиці. Ми за півгодини загасили вогонь і врятували культову споруду. Отара з 50 тварин виявилась заблокованою у кошарі на околиці. Вогонь вже перекинувся на дерев’яну огорожу. Бідолашні тварини збились у протилежний бік загону, куди ще не дісталося полум’я. Наші хлопці з`явилися вчасно.
Минулого року я з побратимами боровся з вогнем у зоні відчуження. Гасив і величезні лісові пожежі в Ізяславському районі Хмельниччини багато років тому. Але там було легше, бо то рівнина. А у горах крихкий піщаник, і ти мусиш слідкувати, щоб не впасти, не травмуватися. А ще у Греції ростуть якісь рослини, що прямо хапають за ноги, не дають ступати далі. З кожним днем ми піднімалися все вище, інколи — на висоту 300—400 метрів. Саме там гасили осередки займань або обкопували місця пожеж. Грецькі, польські, румунські вогнеборці дуже допомагали нам квадроциклами, легкими пожежними рукавами та іншим спорядженням, що призначене саме для роботи в горах.
Греки шанобливо ставилися до наших хлопців. Неподалік готелю, де ми жили, мешкає родина. Жінка, яка багато років тому вийшла заміж за місцевого мешканця, родом з Донецька. Як вона зраділа, побачивши українських бійців! Багато чим нам допомогла. Були грецькі селяни, які щоранку вітали нас: «Доброго ранку! Слава Україні! Героям слава!» Люди щиро дякували за порятунок рідних сіл. Волонтери теж всіляко допомагали».