Незалежний громадський портал

Політичне новоутворення вже вдруге відтерміновує своє феєричне відкриття.

Спочатку було гасло!

Сенсація! Сенсація! 12 червня 2020 року, представники якоїсь незрозумілої політичної субстанції «збацаної на швидку руку» в однім з київських райцентрів, з російськуватою абревіатурою «МіР» (Миру і Розквіту) зрозуміли, що така назва не відповідає поточній ситуації в країні. Нині агітувати за те, в що не повірить немовля – політично і економічно не рентабельно, розуміли новоспечені партійні бонзи. Один з них 36-річний Юрій Решетник, вирішив більше не розділяти політику і бізнес, і на адресу власного ФОП зареєстрував ще і юрособу – політичну партію «Команда Симчишина», або просто – ПП «КС».

Звісно, це не було новиною для міського голови, адже гіперчутливе «его» Олександра «Нарцисса» Симчишина не дозволило би аби кому набувати електоральні дивіденди на його імені, тим більше говорити від його імені. Такого сміливця швиденько розчавили б в міцних лещатах «друзі мера» з виконавчої та судової влади, або, скоріш за все, навіть б не зареєстрували. Натомість, така «ініціатива з низу» миттєво набула дуже дружнього ставлення з боку пригодованих міським головою медійників.                    Для зайд, бажаючих покращити своє становище за рахунок депутатського мандату, це стало сигналом до дії. В їх свідомості з’явилась ілюзія, ніби всі вони отримають від ПП «КС» округа, і за рахунок міського бюджету заходяться «покривати» прибудинковий естеблішмент. Заремигала м’язами в медіа чиновницька дрібнота на дитячих майданчиках, всі дружньо гуртом піднавалились на сердешний COVID-19, асфальт клали навіть під час дощу. В день відкриття партії мало не відбувся парад комунальної техніки та інвентарю.

Мер без фракції

Міський голова, його поплічники, медійна челядь, шукачі легкої наживи та «прибуткових посад», авантюристи, пролази та інші зацікавленні особи, з вдаваною байдужістю, стимулювали «корисних ідіотів» до «широкого обговорення майбутнього цієї унікальної політсили». Насправді, всі вони, з спітнілими чупринами, прискіпливо стежили за «розгонкою» і «комментами» анонсованого матеріалу. Всі розуміли – наступної каденції хмельницької міськради фракції ВО «Свобода» не буде. Навіть, виключивши запопадливо збільшені цифри, всі заміри засвідчили, що ідеологічна прив’язка не йде на користь меру. О. Симчишину було потрібно реальне розуміння його власного рейтингу, не запаморочене брехнею кишенькових соціологів, адже виграти вибори не маючи власної фракції за спиною – це їх програти. На останніх президентських перегонах кандидат від ВО «Свобода» Руслан Кошулинський набрав втричі менше ніж Олег Ляшко – 1,62%. Після парламентських виборів один з журналістів пожартував, що: – «Діденко програв, бо представляв політсилу, кандидат в президенти від якої – втричі гірший найліберальнішого в Україні поціновувача анальних пестощів».

Кілька внутрішньопартійних конфліктів призвели до самоусунення Ігоря Сабія від справ Хмельницької обласної та міської організації ВО «Свобода». Згодом, від «дружнього свободівського локомотива» також, люб’язно ховаючи огиду, відчепили свої вагони Іван Гончар та Олександр Мирний. Після того як ВО «Свобода» перетворилась на маргінальний доданок Олександра Симчишина – «кращі з найгірших» були працевлаштовані на комунальні харчі. Це не вирішило кадрові питання в необхідному обсязі: далеко не всі «свободівці» виявились професіоналами, і далеко не всі професіонали бажають ототожнювати себе з О. Тягнибоком. Для створення кишенькової фракції необхідно було деідеологізувати виборчу платформу щоб «підтягнути» функціонально-необхідних і «позбутися» обтяжливо-деструктивних побратимів. Для цього і була створена Політична Партія «Команда Симчишина». Процес тривалого перетворення однодумців і побратимів на підлеглих увійшов би у завершальну стадію.

Ейфорія для нездар

З неменшою цікавістю спостерігала за процесом «розгонки бренду» і «його команда».  Персональний політичний фан-клуб діючого мера, в якому і джерело і кінцеву ідеологічну мету одноосібно втілює «чесний, відданий патріот міста Хмельницький» уродженець Старої Синяви Олександр Симчишин більше влаштовував новітніх шукачів легкого достатку.  Успішний дебют ПП «Команда Симчишина» дозволив би «співакціонерам» не тільки «зробити собі вибори» за рахунок міського бюджету, але й позбутися уламків ВО «Свобода». В «Команді Симчишина», в тому числі і колишні тягнибоківці, не бажають нести тягар ідеологічного догматизму ВО «Свобода», відповідальність за її сумнівну ефективність в парламентській діяльності та її  деструктивний імідж. Це може їм вартувати відсутністю політичних перспектив  на найближчих 5 років. З іншого боку, відмова мером від «політичного забарвлення» додавало б ПП «КС», за різними джерелами від 2% до 5% відсотків. Більше відсотків – більше кнопкодавів, більше кнопок – більше впливу.

Незадовго до візиту Володимира Зеленського місто Хмельницький відвідав «гаманець» ВО «Свобода» Ігор Кривецький, в лихварських колах більше відомий як «Пупс», який провів низку зустрічей з комерційно-кримінальною елітою нашого міста. В ходів торгів і перемовин він «узгодив з людьми» всебічну підтримку «брата свого меншого» на посаду мера. Містом поповзли чутки, що другий термін Олександра Симчишина на посаді мера – вже «питання вирішене».

Черговий сплеск ентузіазму у прихильників ПП «КС» відбувся після робочого візиту президента України. Попри те, що у Володимира Зеленського і Олександра Симчишина багато спільного (обох називають фігурами політично-несамостійними), діючий міський голова саркастично вихвалявся в медіа, що старанно витер ноги об президентську пропозицію. Те що, О. Симчишин «відправив до дідька» самого Гаранта Конституції занурило містечковий люмпен в глибоку ейфорію, на хвилі якої, і випірнула на поверхню Політична Партія «Команда Симчишина» як суб’єкт виборчого процесу. Почав формуватись цінник на «прохідні місця».

Шпагат і зрада

Інтрига, неформальне обговорення номерів і округів, підкилимні торги та змови, сподівання і інсинуації остаточно припинились 2 липня. Гучна і безглузда заява Олександра Симчишина, що попри створення його палкими шанувальниками для нього персонального однойменного бренду він був і залишається членом ВО «Свобода» – на справді виявилась маркером слабкості його і його команди. Політичні мігранти з ВО «Свобода» та інших політичних аутсайдерів, наївні симпатики, представники новітньої міської чиновницької «еліти», корисні ідіоти, які не розуміють «що таке мільярд для міста», прилипали та дряпічки, чий благоустрій, безпосередньо залежить від міського бюджету чи чиновницького лобі – виявились недієвим захистом від безпосередніх інвесторів міського голови. Невдасі не дали права на «власний проект» і повернули назад – у ясла.

Це вже друга спроба мера створити свою власну політсилу. Як проект ПП «КС», здатний бути  самостійним суб’єктом виборчого права міг би стартувати ще під час минулорічних парламентських перегонів, однак, без підтримки однодумців Олега Тягнибока, програш креатури Олександра Симчишина був би значно відчутнішим. Рік тому, О. Симчишину було не вигідно відпускати «Свободу», а нині – «Свободі» не вигідно відпускати Симчишина. Свободівці свого домоглись, і в наслідок певного тиску, діючий міський голова визнав себе палким прихильником впевнено прямуючого на електоральне дно націонал-соціалізму, а своїх фанатів – недолугими і далекими від себе зайдами. Намагаючись приховати свою безпосередню участь в організації ПП «КС» О. Симчишин, назвав організаторів цієї політсили «друзями друзів» чи «шанувальниками шанувальників» неоднозначно натякаючи на те, що Політична Партія «команда Симчишина» – це скупчення амбітних нікчем, очолювати яких він немає ні найменшого наміру.

Прихильність діючого міського квазі-нацистської ідеології – зрозуміти можна, однак його відданість ВО «Свобода» має дещо інше коріння. Після заяви про створення Політичної Партії «Команда Симчишина» почався справжнісінький гармидер. Ігор Сабій сказав, що йому огидно говорити про зраду і зрадників. В дурному становищі опинився і «Пупс», адже він переслідуючи партійні інтереси благав хмельницьку еліту підтримати О. Симчишина. Він, навіть, дзвонив і Івану Гончару і Олександру Мирному намагаючись вплинути на невдячного вихованця, але співчуття не здобув. (Свого часу, для тих, хто не в курсі, саме голос Ігоря Кривецького «вирішив долю» існування Хмельницької обласної і міської організацій ВО «Свобода». Ставку було зроблено на Олександра Симчишина, як на більш контрольовану і залежну кандидатуру). Це стало справою честі, і те, що «Пупс» довів, що бавитись ніхто не буде. «Свобода» – не «КУН», а «битки» з «Свободи» разюче відрізняються від старих шкарбунів з «КУНу».

Йому натякнули, що за останніх 5 років, потіснивши низку хмельницьких підприємців, «тернопільські гроші» «непогано попрацювали» з бюджетом міста в сфері будівництва і благоустрою. Достовірна інформація про «готівкові відкати з оборудок» знищили б нанівець міф про «самого народного мера Хмельницького». Тоді б всі розуміли природу жалюгідного ремонту доріг і тротуарів, побудови дистрофічних фонтанів, «золотих» туалетів і неіснуючих скверів. Світ Божий могли б побачити документи, які могли б достеменно засвідчити, що Олександр Симчишин не опікується хмельничанами, а сприяє їх обкраданню. На передодні мерських перегонів це було б нищівним ударом, і від цього б не врятували ні кишенькові ЗМІ ні мережеві «боти». Якби О. Симишин прийняв би пропозицію Гаранта, яка його не аби як потішила, він міг би, теоретично, шукати допомоги в Офісі Президента. Він знехтував брендом «Зе», тому розумів, що після цього –  помилок йому не подарують. Зрада ВО «Свобода», автоматично призвела до вкиду матеріалу, доводячи який, столичні слідчі помножили б на «нуль» весь коштовний масив персонального самовихваляння. Вибираючи між власною безпекою і довірою команди міський голова, традиційно, зробив вибір на свою кристь.

Ні для кого не секрет, що нині реальними власниками міста є ті люди, перед якими міський голова має особисті зобов’язання. Олександр Симчишин – перший в історії міста мер, який від зовнішніх процесів залежить більше, ніж від мешканців міста Хмельницького. Сподіваюсь, що восени хмельничани оберуть більш самостійну кандидатуру, яка не зраджуватиме ні хмельничан ні свою команду.