Рік тому, 24 лютого 2022, близько четвертої ранку, російські війська почали повномасштабний наступ на Україну з масованого бомбардування. Першими на Хмельниччині його відчули жителі Старокостянтинова, каже начальник обласної військової адміністрації Сергій Гамалій.
Про перші години повномасштабного вторгнення розповіли Суспільному жителі Старокостянтинова.
Жителька міста, яке 24 лютого 2022 року першим в області зазнало ракетних ударів, журналістка й волонтерка Оксана Радушинська, згадує: її розбудили звуки вибухів.
“За роки волонтерства неодноразово доводилось чути отакі схожі звуки десь там, на Донбасі, коли бомбили, коли важка артилерія прилітала, і тут прокинутись під ці ж самі звуки в себе вдома реально було страшно”, — сказала Оксана Радушинська.
За словами Оксани, вже за дві години вона з колегами-журналістами місцевого радіо вийшли в ефір.
“Ми почали видавати інформацію, тому що тоді дійсно була паніка в людей і засилля фейків, посипались просто. Повідомляли, що людям робити, як себе “зібрати докупи”, що зібрати в тривожні валізки, як орієнтуватися, надавали номери телефонів екстрених служб, консульств за кордоном, тому що люди виїжджали”, — пригадує Оксана.
Співробітник місцевого музею Тарас Проказюк розповідає: перше, що зробив після звістки про повномасштабну війну — поїхав на роботу та сховав найцінніші експонати. Ближче до ранку з міста рушив потік транспорту, каже Тарас: “Їхали в села до батьків, до дідів, до родичів. Більшість роз’їжджалися. Допомагав перевозити”.
Та, говорить, до початку бомбардувань вночі в місті коїлися дивні речі: “Там двері десь побили, там вікно. Можливо, це були якісь такі провокації, щоб відвернути увагу правоохоронних органів”.
Мати Тараса, 70-тирічна вчителька української мови й літератури Лідія Ярохно-Проказюк каже: в інституті вивчала медицину, тож 24 лютого вранці пішла до військкомату записуватися в добровольці. Жінка розповіла, що має відмінне здоров’я, займається спортом, тож медкомісію пройшла.
“Я тричі ходила в військкомат, мені сказали, що можуть на контракт взяти на три роки, я так втішилася, але вони глянули в мій паспорт і сказали: “Ну, трошки почекаємо”. Куди вже чекати? Сказали, щоб я залишила свій номер телефону й вони мене покличуть, якщо буде потрібно. Поки не кличуть. Мені зараз некомфортно, мені хочеться десь бути в перших рядах”, — розповіла Лідія.
Заступниця директора сільської школи поблизу міста Наталія Фурман згадує свої відчуття після звістки про повномасштабний напад Росії: “Жах, страх, породжений першими вибухами. Але, думка про дітей розсунула оцю чорноту і змусила думати, змусила діяти”.
З її слів, в школі задля безпеки організували дистанційне навчання: “Ми виходили на уроки з посмішкою, хоча після проведення уроку плакали, просто плакали. Був великий розпач і страх”.
Начальник обласної військової адміністрації Сергій Гамалій розповів, що вночі 24 лютого 2022 року його розбудив телефонний дзвінок.
“Мене повідомили про те, що бомбардують старокостянтинівський аеропорт. Я приїхав до свого кабінету, де мене вже очікувало все керівництво області, всі силові структури, командири військових частин”, — говорить Сергій Гамалій.
За його словами, той робочий день для нього та його заступників тривав декілька місяців.
“Ночували в кабінеті, дехто на підлозі в туристичних мішках. Канапа, на якій спав я, постійно розходилася, вона з трьох частин, зсувалась постійно. Але ми практично не спали. З перших днів ми вже окопували нашу область, готувалися”, — каже Гамалій.
У кабінеті начальника ОВА — “музей воєнних трофеїв”. Серед гільз та прапорів — російські підручники для школярів “руського міру”, паспорт громадянина псевдореспубліки ЛНР та періодика, для “промивання мізків” українців, каже Сергій Гамалій: “Ворог розраховував на три дні, але коли бачиш черги в військкоматі, розумієш, що це незламний народ. В чім різниця між нами й окупантами? Ми готові віддати життя за нашу землю. А вони готові віддати життя за нашу землю?”.
