Війна – п’ять літер, але так багато горя! Проте українці навіть у темні часи спроможні віднайти світле у житті і наповнювати себе та інших коханням.
Своєю історією кохання поділився військовослужбовець військової частини А2641 Вадим.
Вадим – сапер, що з перших днів повномасштабного вторгнення росії став на захист Батьківщини від окупантів. Вже о 9 ранку 24 лютого військовослужбовець і з побратимами їхав у напрямку столиці, де виконував бойові завдання під постійними обстрілами 24 на 7.
– Наше головне завдання було – не дати ворогу дійти до столиці. Ми проводили інженерну розвідку, мінували поля, мінували об’єкти критичної інфраструктури, підривали мости. Під час оборони Києва були моменти, коли нам, саперам, доводилося разом із піхотинцями вступати в бій із орками. Але головне, що Сили оборони України фактично зупинили подальше просування рашистів у напрямку столиці і примусили їх принизливо відступати.
– Те, що відбувалося у Києві та навколо нього більше місяця – це був мій перший, важкий, серйозний бойовий досвід, який пам’ятатиму все життя, та й для міжнародної спільноти саме битва за столицю змінила їхнє сприйняття нас, як нації, і росії, як «другої армії світу». Але в моєму життя найважливіша ротація була на деокуповану Харківщину.
Перебуваючи в Балаклії, після виконання бойового завдання, Вадим із побратимами заїхали у заклад харчування на вечерю, де свій День Народження справляла місцева жителька Крістіна. Симпатія закралася з першого погляду. Вони познайомились та обмінялись телефонними номерами.
– Для мене зустріч із Крістіною – це було як додаткове дихання. З початку повномасштабної війни у мене в голові вирували зовсім не ніжні почуття, це була злість і нестримне бажання знищити ворога. Та після зустрічі з нею, я зрозумів, що в моєму серці ще залишилось місце для теплих почуттів кохання – зізнається Вадим.
– Моє місто тривалий час було в окупації, та я з родиною після першого місяця цього пекла виїхали з Балаклії, і невдовзі після звільнення повернулись додому. Я не хотіла справляти свій День Народження та батьки вмовили, і я тільки потім зрозуміла, що якби не батьків вмовляння, то я б не зустріла Вадима. Зустрівшись поглядом з Вадимом, у нас одразу виникла велика симпатія – додає Крістіна.
Знайомство пари відбулося на початку листопада. А вже у грудні Вадим забрав кохану на Кам’янеччину.
– Я сьогодні коханий чоловік та батько, у мене тепер є синочок Кіріл. Коли закінчилася ротація і потрібно було повертатися додому, я навіть не передбачав іншого розвитку подій, ніж те, що я заберу Крістіну і Кіріла до свого міста. Зробив пропозицію і довго не чекаючи, ми одружилися.
Пара говорить, що стосунки на війні справжні й відверті. В таких складних умовах люди більше пізнають та цінують один одного.
Сьогодні Вадим знаходиться на лікуванні після важкого поранення, та свято закоханих зустрічає із своєю родиною. Кохана дружина із сином приїхали до нього та підтримують його.
