Зловживання під час виборчих кампанії, фальшування результатів голосування чи якісь інші порушення були атрибутами волевиявлення всіх епох і країн. У влади завжди виникала спокуса задіяти адмінресурс, щоб переобратися, протягнути до влади потрібних людей, отримати якісь преференції тощо.
Неабиякі пристрасті вирували на виборах міського голови Проскурова наприкінці 1862 року. В Російській імперії цю інституцію ввела Катерини ІІ у 1766 році, хоча на території сучасної України, ще задовго до російської окупації діяло Магдебурзьке право, громади вибирали бурмістрів, війтів, тобто місцеве самоврядування було звичною нормою.
За законодавством Російської імперії вибори міського голови відбувалися в декілька етапів. Спочатку вибиралися так звані кандидати із середовища міщан-християн, а також міщан-євреїв, причому пропорція зберігалася не на користь останніх. А вже ці кандидати вибирали міського голову, розповідає видання «Хроніки генеалога».
Наприкінці 1862 року всі ці процедури нібито успішно відбулися, проте тодішній міський голова Проскурова Іван Войцехович Савицький, який мав скласти повноваження, розпочав всіляко протидіяти легалізації результатів волевиявлення.
Незважаючи на те, шо 65 кандидатів були затверджені міською думою в присутності помічника начальника проскурівської поліції і повітового стряпчого, Савицький написав листа в Подільське губернське правління (канцелярія цивільного губернатора), повідомивши про порушення. Зокрема, багатьох виборців з тих чи інших причин нібито не попередили про день голосування, а тому виборчу процедуру треба повторити. На підтвердження своїх слів Савицький надав відповідне звернення міщан за підписом 68 осіб.
Водночас помічник начальника повітової поліції повідомив губернське правління, що позиція Савицького є не що інше, як спроба затягнути процес і намагання якомога довше затриматися на посаді. Так, у проскурівську поліцію надійшло «прошение» 115 міщан (Сильвестр Бялковський, Сильвестр Марцин, Йосип Шмигельський та інші), які засвідчили, що в законний спосіб обрали нового міського голову, і ніхто з їхнього товариства не клопотався про проведення повторних виборів. Новим очільником міста став відставний губернський секретар Владислав (у деяких документах писався як Володимир – авт.) Йосипович Галущинський.
Після таких заяв, губернське правління звернулося до Проскурівського повітового суду з вимогою провести дізнання. Отже, Івана Савицького звинуватили у тому, що він не надав виборчу документацію для затвердження результатів виборів, неправомірно клопотався про проведення повторних виборів, і допустив до голосування осіб, які мали судимості. Слідство встановило, що таких міщан було чимало, серед яких Вікентій Сікора, Михайло Бексяк, Іван Гуменюк, Войцех Шеленжик та інші.
Судова тяганина тривала сім років. 24 лютого 1869 року Подільська палата карного суду нарешті ухвалила остаточне рішення у справі колишнього міського голови Проскурова. Іван Савицький отримав сувору догану за «неисполнение законных правил» і 30 рублів штрафу за допущення до голосування осіб з кримінальним минулим. Крім того, його залишили під сильною підозрою щодо навмисного приховування виборчих документів, ненадання списків у губернське правління і підробку заяви міщан про проведення повторних виборів. Іншими словами – слідство не довело його провини за більш серйозні правопорушення, а тому 61-річний Іван Савицький відбувся символічним покаранням.
