У селі Закриничне, що на Хмельниччині, Олександра Остап’юк разом із братом створили козину ферму «КозійДень», абсолютно нічого не знаючи про кіз.
Сьогодні фермери зізнаються, що якби тоді розуміли всі ризики та краще вивчили ринок, то, можливо, й не започаткували б власну справу, без якої тепер не уявляють свого життя, інформує видання AgroPortal.
Олександра Остап’юк розповіла про купівлю кіз через ОLХ, будівництво ферми з нуля, догляд за тваринами та розвиток козівництва в Україні.
Ідея створення ферми — моя. Довгий час я проживала і працювала у Києві. Але розуміла, що хочу мати свою справу, оскільки усвідомлення того, що ти працюєш рік заради двотижневої відпустки, мене не дуже тішило. Я хотіла щодня мати час для себе і самостійно ним розпоряджатися. Тому разом із братом почали шукати справу, яка б не лише приносила дохід, а й була нам до душі.
Ніхто з нас не займався тваринництвом, але ця ідея сподобалася. Були різні варіанти створення ферми. Розглядали розведення і корів, і овець. Але зупинилися на козах. Порахували, що ця ніша не зайнята, на ринку є не так багато козиних продуктів, до того ж самі тварини дуже мило виглядають на фото з інтернету.
Отож, ми розпочали пошук кіз. Прочитали, що зааненська порода дуже молочна, коза дає в день 5-8л молока, тому порахували, що це суперприбутково.
Знайшли через ОLХ козенят у Запоріжжі, взяли в оренду машину і привезли своїх перших 14 тварин на ферму. Вже восени наші «100% зааненці» почали ставати все темнішими, тоді ми зрозуміли, що наші кози й близько біля зааненських не ходили.
З моменту зародження нашої ідеї до появи кіз пройшло всього 3 місяці. Ми зовсім не розібралися в цій справі, ні в кого нічого не питали. Вже зараз розуміємо, що будь-яка хороша коза коштує близько тисячі євро.
Тому своїх «зааненців» ми продали, а купили під Брусиловом на фермі «СтреКоза» у відомої заводчиці Катерини Приходько три покритих нубійських кози, козла і декількох козенят. У нас було вже три окоти, і на сьогодні стадо складається з 50 кіз нубійської породи, але різного відсотку. Наразі у нас два 100% козли, серед кіз — найвищий відсоток 93,5.
Саме так у 2019 році з’явився сімейний бізнес, у якому я займаюся розвитком ферми, брат відповідає за будівництво, а мама варить сир.
У будівництво вже вкладено більше мільйона гривень. Це виключно власні кошти. Майже все, що там зроблено, справа рук брата. Під ферму ми купили будинок, який планували переробити, але в результаті його довелося знести і будувати з нуля. Тому сьогодні кози проживають у червоному американському амбарі, який є нашою родзинкою.
На жаль, в Україні немає розвиненої культури утримання кіз, на відміну від корів. Якщо в селі тримають козу, то вона дуже рідко належно доглянута та має правильний раціон. Найбільшою помилкою є покриття восени кіз, які лише навесні були народжені. Коза має вирости до 1,5 року, щоб її покрити.
Тобто 1,5 року ви просто годуєте тварину і нічого від неї не отримуєте, лише несете ризики за її здоров’я. Через 5 місяців після покриття коза приводить перше козеня, потім 2 місяці вона його годує.
Фактично ми заводимо кіз і лише через 2 роки отримаємо перше молоко, з якого можна зварити сир. Цей сир настоюється, через пів року ви його розрізаєте і дивитеся, чи у вас все вийшло. Тому ось цей шлях до першого продукту є дуже довгим.
У нас 30 дійних кіз, решта — молодняк, але фактично на такому обсязі ми можемо кожній козі приділити увагу. Тому розширюватися не збираємося.
Козівники кажуть: коза або здорова, або здохла. Ці тварини дуже ніжні, сильно на все реагують, їм потрібно багато сонця, свіже повітря та якісні корми. Саме тому ми самі сіємо овес та люцерну, аби бути впевненими, що їжа для кіз найкраща.
Виробництво сиру у нас дуже маленьке. Лише на 5-й рік утримання кіз буде пік молока. На кілограм сиру потрібно 10 л, а при дозріванні він всохнеться, і вийде не кілограм, а 700 грамів.
На піку лактації у нас 20 тварин. Така кількість дійних кіз з’явилася лише минулого року, і ми вийшли на більші обсяги молока, з якого можна варити сир і його продавати. Але почалася війна. Ми стали приймати переселенців, тому те молоко, яке було, використовували на їжу. Лише в липні повернулися до сироваріння і почали продавати сир.
Ми варимо напівтверді та тверді сири, з якими все по-чесному. Якщо на якомусь етапі ти схитрив, то все вже піде не так. Сир не можна «підліпити» — він або вийде, або ні.
У ферму вкладено дуже багато, тому лише за рахунок продажу сиру окупити її не вийде. Ми хочемо зробити туристичну локацію. Ви лише уявіть: кози, лавандове поле, кав’ярня, сироварня, а навколо всього — ліс, луги та став. І в цій красі ви можете провести весь день. Чим не КозійДень?
