Повномасштабна війна з росією ще більше підкреслила роль місцевого самоврядування у стійкості країни, у організації опору.
Під час війни місцеве самоврядування в Україні стало муніципальним фронтом, який навіть у цих страшних умовах вирішує усі питання життєдіяльності громад, надання найнеобхідніших послуг людям, наголосив заступник Міністра розвитку громад та територій України В’ячеслав Негода.
Як забезпечити ефективне функціонування місцевого самоврядування під час настільки глобальної збройної навали, розповів міський голова міста Деражні Андрій Ковпак.
– Як розпочалась повномасштабна війна особисто для Вас, Андріє Миколайовичу?
– Хочу сказати, що передчуття того, що росія полізе було. Сигнали про це приходили звідусіль, з інформаційного простору, у спілкуванні зі знайомими та друзями.
У день нападу мене розбудили о п’ятій ранку і повідомили, що розпочалась повномасштабна агресія росії проти України. Я швиденько зібрався, вийшов з хати і почув звуки вибухів. Це були ракетні удари по аеродрому у Старокостянтинові.
Прийшовши на роботу, записав відеозвернення до мешканців громади про початок війни та про те, що школи та дитячі садочки сьогодні не працюватимуть. Зібрав керівників комунальних служб, аби спланувати подальшу роботу в нових умовах.
Як такої розгубленості не було, всі розуміли, що потрібно включатися в нові обставини та максимально включатися у роботу.
– Коли з’явились перші переселенці?
– Буквально у перші дні. На в’їзді у місто стояли кілометрові черги. Ми чим могли, допомагали – у першу чергу розселенням, продуктами. Селили у дитячих садочках, школах, частину людей прилаштовували релігійні громади.
Робили все, що могли у цих умовах, адже розуміли, що люди позбавлялись усього – роботи, домівки. І для них важливо відчути, що вони не покинуті та про них ніхто не забув.
У самий пік в громаді зареєструвалося 2600 внутрішньо переміщених осіб. Деражня – місто невеличке, люди знають один одного. А тут йдеш по вулиці і зустрічаєш багато нових облич.
Хочу сказати, що на сьогодні в громаді залишилось офіційно зареєстрованими близько 1500 переселенців. І жодного з них ми не залишили поза увагою.
– Як виник проєкт будівництва житла для ВПО?
– У нас було декілька ідей, як облаштувати житло для переселенців. Думали, наприклад, переобладнати, закриті через малу кількість учнів, школи. Адже там було опалення, туалети і т.д. Частину, до речі, переобладнали.
Я скажу, що все будується на нормальних людських взаєминах. Подзвонили знайомі і сказали, що давайте спробуємо реалізувати спільний проєкт – будівництво житла для ВПО. Переговорили з архітектором, визначили напрямки роботи.
Головний акцент – на міжнародні грантові програми. Якщо буде можливість у держави підключитись – буде дуже добре. Плануємо збудувати будинок на два під’їзди, орієнтовно, у кожному по 40 квартир.
– А чи багато маєте на території громади релокованих підприємств?
– У нас є на меті реалізувати великий проєкт будівництва склозаводу. Сьогодні в державі таких заводів немає. Звернулись по допомогу до обласної військової адміністрації, знайшлися люди, готові взятися за виробництво.
Ми показали ділянку на території колишнього цукрового заводу, яка їх цілком влаштовувала.
Але є одне але. Виявилося, що за цією адресою зареєстровано 63 будівлі, власником яких є фірма, зареєстрована у Донецьку. Ця фірма є власником цукрових заводів й у Херсонській, Миколаївській областях. На фірму взяли багатомільйонні кредити, майно заводів повирізали, а власник сьогодні проживає у Монте Карло.
У нас залишилась пуста територія і арешти виконавчих служб. Юридично має бути вирішене питання про фіксацію відсутності будівель на земельній ділянці. Воно знаходиться у стадії реалізації.
Хочу наголосити, що будівництво заводу – це близько 800 робочих місць, які забезпечать роботою не лише деражнянців.
Це наш найбільший проєкт, але, окрім нього, до нас релокувалися й розпочали працювати маленькі підприємства, які дають 20-30 робочих місць. Ми також намагаємось в усьому їм допомагати.
У перспективних планах є будівництво на території громади елеватора та переробки. Воно б уже робилося, але на заваді стала війна, яка змінила логістичні схеми, терміни реалізації сільгосппродукції.
Але, думаю, цього року у цьому напрямку будуть якісь зрушення.
На жаль, війна змінила багато наших планів щодо розвитку громади. Проте впевнений, що з часом усе задумане реалізується.
– Одними із найбільших викликів у громад сьогодні є електропостачання –як виходите з ситуації?
– Як тільки почались масовані удари по інфраструктурі держави, ми одразу почали планувати, як будемо виходити із цієї ситуації.
За рахунок бюджету придбали генератори, які забезпечили роботу соціальної та комунальної сфери. У першу чергу – це лікарня, водоканал.
Щодо лікарні, та сьогодні ми розробили стратегію її розвитку, яка дасть можливість залучити суттєві кошти. Це, безумовно, вплине як і на функціонування медзакладу, так і в цілому принесе позитив громаді. Це те, про що я завжди говорив – ось вам вудочка, ловіть рибу.
Щодо садочків та шкіл – нам пощастило, що вчасно перевели більшість на тверде опалення. Тобто, тепло є. Водночас декілька шкіл мають електроопалення, і, якщо відсутнє електропостачання – у школі холодно. Тому, на жаль, не всі мають можливість навчатися очно.
Також на сьогодні організували два пункти Незламності, які забезпечені усім необхідним.
– Яка ситуація з бюджетом громади?
– Він збільшився. Через надходження від земельного податку, діяльності лісогосподарського підприємства «Флора» та ряду інших чинників.
Витратили на придбання шкільного автобуса, обладнання для шкіл та садочків. На жаль, планувати щось стратегічно ми не можемо. Допомагаємо, у першу чергу ЗСУ. Це і автомобілі, генератори, тощо.
До речі, хочу подякувати деражнянцям, котрі проживають за кордоном та надають посильну допомогу громаді.
З огляду на те, що бюджет в нинішніх умовах має військове спрямування, ми все ж таки не забуваємо про соціальну сферу, про заробітні плати. У планах замінити дві котельні на твердопаливні.
Знаєте, війна змушує людей перебувати у стані постійної тривожності. Люди не можуть не читати новини про війну, адже від цієї інформації залежить безпека членів їхніх родин.
Тому, на мою думку, впевнена та систематична робота міської влади має показати людям, що ми не лише вистоїмо у цих складних умовах, а й переможемо.
– Ваше ставлення до того, що депутатська фракція «Команди Симчишина» в обласній раді звернулась до СБУ, аби перевірити Вашу співпрацю з упц мп?
– Я неодноразово під час своєї роботи пересвідчувався, що якщо чесно робиш свою справу жоден бруд до тебе не пристане. На мою думку звернення зроблене не обдумано, або ж задля піару.
Ніхто з депутатів фракції не поцікавився, яку ми проводимо роботу з прихожанами та священнослужителями по переходу до ПЦУ. Ми ведемо живий діалог, адже до цієї церкви ходять більше тисячі наших мешканців. І подібні популістичні звернення аж ніяк не допомагають у цій роботі.
Хочу наголосити, що я особисто, та моя команда, ми допомагаємо, у міру можливостей, в розбудові Православної церкви України. Нашу спільну роботу відзначив Митрополит Епіфаній.
– Ви особисто їздили на деокуповані території з гуманітаркою. Що вразило?
– Люди. Цивільні. Особливо, коли до тебе підбігають діти і кажуть: «Ми вас чекали вісім місяців». Сльози навертаються на очі.
Моїм особистим натхненням, і мабуть усього світу є наші Захисники та Захисниці. Факт, дуже багато речей потрібних для нашої перемоги відбуваються в тилу. Однак, вистачить один раз приїхати до наших хлопців та дівчат на передову – і твоє бачення світу більше ніколи не буде іншим.
Ми вже не одноразово із нашими земляками із Хмельниччини були у Херсоні, Донецькій, Луганській областях на харківському напрямку чи інших «гарячих» точках. Та вдячність, з якою наші воїни приймають допомогу – її не передати словами. Навіть найменші, на наш погляд, дрібнички – як от листівки чи дитячі малюнки – неодноразово стають тою іскоркою теплоти і любові у морі жахів війни, смерті і болю.
Наші хлопці, отримавши домашню випічку спочатку її нюхали, а потім бережно ховали в особливому місці. Слова одного з них: «Ні один хліб не пахне так, як деражнянський, домашній». Їхня міць, сила духу, віра в перемогу та стійкість – це те, чого часом бракує нам в тилу. Тому я кажу, що вони – це наша опора, яка виборює для нас перемогу щосекунди, а в майбутньому, маю надію, дозволить збудувати сильну, незалежну та справедливу державу.
Я завжди надихаюся моральною стійкістю та згуртованістю наших військових побратимів, які вдень та вночі, попри всі негаразди боронять Україну. Їхня вмотивованість, натхнення йти до кінця, загорнута в любов до рідних, до Батьківщини, приправлена благородною жертовністю – жодному ворогу не по зубах. Переконаний, що ми переможемо і наші ЗСУ назавжди увійдуть в історію світу, як найкращі воїни світла, проти темного російського мордору.
Петро Костюк