Дмитро Джус – морський піхотинець. Йому всього 19. Він пройшов справжнє пекло Маріуполя і опинився у ще одному – російському полоні.
Дмитро Джус – боєць 36-ої окремої бригади морської піхоти. Хлопець родом із Старокостянтинова. Матір захисника Людмила Гуменюк розповідає, восени минулого року він підписав контракт і пішов служити. Тобто майже одразу після школи. Жінка до останнього не знала, де її син. Адже той не хотів розповідати. А під час розмов відповідав коротким “все добре”, аби матір не хвилювалась, пише видання ВСІМ.
«Ми його просили, щоб він не йшов на контракт. Але Дмитро вирішив взяти приклад зі старшого брата, який був в АТО і зараз воює. Я казала, що його не пущу. І через це він мені і не зізнався» – розповідає Людмила.
Підписавши контракт, Дмитро став на захист країни. У Маріуполь хлопець потрапив зовсім юним – у 18 років. Про те, що він там, рідні не знали. Матір каже, син не хотів зізнаватись до останнього.
«Він ще дитина, попав до Маріуполя у 18 років. Мені не зізнавався до останнього, що він там. Казав, що на “учебці” у Кам’янці», – додає мама захисника.
Дмитро виходив на зв’язок ще 2 квітня. Тоді він перебував на заводі Ілліча, що у Маріуполі. Матері відправив коротке СМС: “в мене все добре”. На той момент близькі нічого не знали про його місцезнаходження, тому пані Людмила навіть подала у розшук. Ділиться із журналісткою, саме через СБУ вдалось дізнатись, звідки були зафіксовані останні дзвінки від сина.
Тоді морські піхотинці перебували на заводі Ілліча. Тримали оборону без їжі, води і необхідних боєприпасів. Саме тоді, у квітні, частину українських захисників взяли у полон. Відтак з одного пекла воїни опинились в іншому. Серед них і 19-річний Дмитро.
Наразі йде сьомий місяць російського полону для хлопця. Деяких його побратимів уже звільнили. Однак Людмила Гуменюк досі чекає. Відколи син там, зв’язку з ним не було. Щоправда, нещодавно сім’я військового отримала листа від імені Дмитра Джуса. У тексті російською мовою йшлося про те, що хлопець знаходиться в полоні начебто на території росії.
Рідні не знайшли також Діму на жодних відео чи фото, які б публікували російські пропагандисти. Тому близькі лише сподіваються на диво. При цьому Людмила каже, що разом з матерями і дружинами інших військовополонених роблять все, аби повернути захисників додому.
«Організовуємо акції, пишемо і дзвонимо скрізь, куди тільки можна: Червоних хрест, ООН, Женева. Робимо все можливе, але поки безрезультатно. Півроку вже минуло. Перші місяці я з розуму сходила. А зараз трішки легше, бо принаймні я знаю, що мій син живий», – зізнається матір полоненого.
