Щастя не за горами…Частина 1

Цікавитись зимовими сходженнями в гори я почав ще в лютому минулого року. Все почалось з якоїсь телепередачі про Гімалаї, де альпіністи розповідали про їхній шлях на вершину К2 (Чоґорі (К2) — друга за висотою гірська вершина після Евересту. Її висота становить 8611 метрів над рівнем моря). На відмінну від інших відео про підводну риболовлю, фрірайд чи сплав на байдарках, альпінізм зацікавив мене не на годину. Далі – ще декілька місяців перегляду відео та статей про Гімалаї, Альпи, Кавказ, Тань-Шань. Коли дивитись, як інші люди сходять/не сходять на гору вже набридло, я почав читати та переглядати навчальні передачі про ази цього зимового виду спорту. Приблизно в квітні я вже остаточно вирішив, що наступної зими обов’язково поїду в Карпати, щоб відчути все це на собі. Не сподобається, або ж захворію цим на довго – інших варіантів я не бачив.

З середини літа я почав активно моніторити сайти українських турклубів, що ходять взимку в гори. Таких виявилось не так мало, як я спочатку думав, більшість з них – з південної та центральної України. Зупинятись на якомусь певному клубі я ще тоді не збирався, просто «втягував» із кожного з них необхідну інформацію. Більшість груп ходили на Говерлу (2061м над рівнем моря) і Петрос (2020 м.). Середній час експедиції – 3 дні. Вже тепер по приїздові додому я зрозумів, що цього часу явно замало, адже в горах далеко не все залежить від тебе і твоїх можливостей. Ідеальний варіант –5 днів.

Самому їхати в Карпати не дуже хотілось, і я зайнявся вербуванням друзів та знайомих. В результаті погодився мій колишній одногрупник Ігор, який зараз живе у Львові. Байки про те, «как наши космические корабли бороздят просторы Вселенной» розказувати не довелось, він зацікавився цією ідею фактично відразу. Ну, вдвох вже веселіше, тим паче, що більше нікого нам знайти не вдалось.

Наприкінці вересня з’явилась інформація, що на Говерлі вже випав перший сніг і приплинула нова, сильна хвиля емоцій. Тоді ж ми подумали, що поїдемо в гори десь в середині грудня. Але час йшов, а в Кам’янці-Подільському, як і у Львові, снігу так і не було. Це ж стосується і морозної погоди. В листопаді я знайшов львівську групу, яка збиралась на Говерлу на День святого Миколая. Ми з ними не пішли, бо подумали, що снігу ще замало. 19 грудня на очі натрапив сайт туристичного клубу «Робінзон» (м. Цюрупинськ, Херсонська обл.) Вони збирались бути в середині січня в Карпатах 5 повних днів. Дзвоню до керівника турклубу Миколи Івановича Шумбасова:

– Пане Миколо, доброго дня. Вітаю вас з Днем ангела. Можливо, ви зараз святкуєте і я не вчасно? – питаю я.

– Ні, все нормально. Ми просто вирішили відсвяткувати це свято пішохідним марафоном (42км) по Олешківських лісах і хуторах Таврії від Цюрупинська до Голої Пристані.

Ось так розпочалось наше знайомство. Іванович – кандидат в майстри спорту по спортивному туризму та орієнтуванні, здійснював сходження на Кавказі, Грузії, Уралі, підіймався на найвищу точку Європи – Ельбрус (5642м.) та Казбек (5033м.). Та найголовніше – це приємна, товариська та досвідчена людина. Практично після 1-2 телефонних розмов ми вирішили, що приєднаємося саме до херсонської групи.

Далі – підготовка спорядження. Аксіому, що від мокрих ніг мерзне все тіло, я читав майже на всіх альпіністських форумах. Тому я зайнявся пошуками необхідного взуття. Скажу чесно, нові, якісні черевики коштують доволі дорого. Тим паче купувати їх через Інтернет не варто в жодному разі. Їх необхідно міряти, адже один і той самий розмір часто по-різному «лягає» на ногу. В Кам’янці такого взуття я не знайшов, у Хмельницькому теж не було нічого цікавого, тому я взявся вивчати асортимент «секондів». Підходяще мені взуття вдалось знайти аж за кілька днів до від’їзду: мешти фірми «Salomon» з мембранною тканиною Gore-Tex в гарному стані знайти досить важко, але мені пощастило. Забігаючи наперед скажу, що вони себе абсолютно виправдали. Ще один важливий атрибут – трекінгові або лижні палки. З ними набагато легше йти, до того ж у разі слизької дороги вони допомагають втримати рівновагу та рухатись вперед.

Так, згідно зі списком, я зібрав необхідне спорядження та їжу і чекав часу Х – 17 січня.

День 1. 17.01.16

«Екстрим, то екстрим», – подумав я і вирішив добиратися з Кам’янця-Подільського до Івано-Франківська автостопом. Розраховував доїхати з Кам’янця до Чернівців і вже звідти – до Франківська.

6:15. Виїхав з Кам’янця до села Колибаївка на Чернівецьку трасу.

6:45. За виїздом з Колибаївки знайшов собі місце і став ловити попутку.

8:50 За моїми підрахунками, під Колибаївкою я мав би простояти максимум годину, до того ж, за майже 2 години машин було дуже мало і ніхто навіть не зупинився. Але в цей же час мені підфартило. Чоловік років 35-ти погодився підвезти мене до Коломиї, а це означало, що я уникну маршруток та пересадок у Чернівцях.

Я попросив висадити мене перед в’їздом в Коломию на об’їзній трасі, але водій наполегливо рекомендував їхати до коломийського автовокзалу і вже звідти маршруткою доїхати на виїзд з міста. Так я і зробив. Від вокзалу автобус 2-А, 3,5грн. за проїзд – і я вже їду в село Шепарівці, звідки йде траса на Франківськ і Яремчу.

За колишнім постом ДАІ дістав пару бутіків, на обочині поставив рюкзак, на нього заготовлену вдома табличку «Франик» і підпер все це лижними палками. 5 хвилин на перекус і перекур, вже збираюсь підійти до рюкзака, щоб звично висунути на дорогу руку, як мені зупиняється мінівен. Сімейна пара 30-ти років їде прямо до Івано-Франківська. Почувши мету мого візиту та оцінивши вагу рюкзака, довозять мене прямо до залізничного вокзалу. Годинник показує 12:20. Мій потяг «Львів-Рахів» відправляється о 19:07. Я розраховував приїхати на вокзал до п’ятої вечора, але це навіть краще: вперше прогуляюсь «малим Львовом».

Речі в камері схову – і я вже йду до знаменитої «стометрівки» в центрі міста. Чесно, нічого цікавого я так і не побачив. Магазини, кафе, ресторани – бачив, «малого Львова» – ні. Сподобалась кафешка «Бункер», зроблена, як повстанська криївка. На якійсь площі попав на міні-фестиваль колядок та свято меду, куди з’їхалися десятки бджолярів із західної та центральної України. Вперше скуштував медовий глінтвейн та медовуху з калганом.

У рахівському потязі підсів до нашої основної групи, з якою зі Львова вже їхав мій друг Ігор. Всього нас дев’ятеро: 7 чоловіків та 2 жінки. Географія групи – Цюрупинськ, Херсон, Вінниця, Кам’янець-Подільський і Львів.

22:15. Прибуття в село Лазещина – Рахівський район, Закарпатська область. Переїзд в урочище Кольмещик (бл. 9 км.), де ми поселились в колибі «Гуцульська гостинність». По дорозі зареєструвалися у Говерлянському гірському пошуково-рятувальному пункті.  В колибі умови мінімальні, але цього цілком достатньо: вода, газова плитка, туалет, кімнатки на 3-4 чоловіка, груба на дровах, світло вмикали ввечері на декілька годин. Для такого виду відпочинку – це доволі царські хороми. Сухо, тепло, є вода  і немає вітру – це головне. Мобільний зв’язок доводилось шукати довго і нудно, особисто я дзвонив дружині 1 раз в день по дорозі в гори.

 

День 2. 18.01.16

Акліматизаційний день. Дуже необхідний день, адже можна випробувати все своє спорядження, зрозуміти скільки одягу ватро надягати на себе та звикнути до гірського повітря Карпат.

Зранку зарядка і пробіжка, потім поснідали (готували їсти по двоє) кашею «Мюслі» та бутербродами з маслом і сиром, з собою взяли термоси з чаєм. На цей день у нас був запланованим радіальний вихід на хребет Берлан (1100 метрів над рівнем моря). Перші враження: зимові Карпати не зрівняються ні з якою іншою порою року, повітря чистіше і гори масивніші. На хребті розпалили вогонь і  влаштували обід (бутерброди з салом, печиво, цукерки, горіхи та чай).

У мене зі спорядження все було добре: взуття «лежало» ідеально (не парило і не мокло), бахіли не пропускали сніг. Про сніг – його було багатенько. Коли відходили від стежки, доводилось по черзі «тропити» дорогу (перший протоптує сніг кількадесят кроків, відходить убік і стає в кінець «ланцюжка», його змінює другий номер і так далі) , місцями сніг доходив по коліна.

Час в дорозі – 4 години. В колибі вечір знайомств та пісні під гітару.

 

День 3.19.01.16. Водохреща

Перед сніданком двоє чоловіків з нашої групи прорубали ополонку та окунулись в ставку. Я тоді ще не дозрів до цього, плюс в перший день з’явився невеликий нежить.

Цього дня у нас запланований радіальний вихід до схилів Петросу. Сьогодні ми побачили, що таке сніг. На щастя, більшість дороги була протоптана, але вітер все ж продував маршрут і доводилось провалюватись, як по коліна, так і майже по пояс.

12647793_931501503612458_502685897_n

Той, хто думає, що під час сходження ти йдеш і кілька годин любуєшся краєвидами, сильно помиляється. 80% часу ти просто йдеш вперед зігзагами і дивишся собі під ноги, точніше під ноги тому, хто йде перед тобою. Впасти і підкрутити ногу – не найкраще, що може статися в зимових горах. Але, повірте, налюбуватися Карпатами ви встигнете.

Десь о 14:30 ми вийшли на перемичку під Петросом. Я вперше побачив цю гору в парі з Петросульою (офіційна назва – Петросул, Петросуля – ласкаво-пестливе звертання). Петрос притягує з першого погляду, я відразу захотів піднятись на третю вершину України навіть більше, ніж на саму Говерлу, але сьогодні у нас за планом був лише вихід на перемичку. Погода була прекрасна, хмар майже не було. Гори були як на долоні.

12514039_739091162888641_1923116222913793164_o

На шляху назад ми зайшли у покинуту на зиму колибу пастухів і пообідали.

Час в дорозі – 6 годин.

З нами в колибі жила група альпіністів з Полтави, тільки сьогодні вони змогли піднятися на Говерлу, два попередні дні через сильний вітер і погану видимість вони повертались назад. Цього ж дня Говерла пустила до себе групу з Донбасу, у складі якої був чоловік, що вже піднімався на найвищу у світі вершину – Еверест (8848 м.)

1

 

Завтра важливий день – наше перше зимове сходження на Говерлу, післязавтра – на Петрос. Детальніше про це читайте незабаром у другій частині «…Щастя в горах».

 

Дмитро Шеремета.

Loading...
Редакція сайту не впливає на зміст блогів і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють на сторінках "Незалежного громадського порталу"

У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
Дмитро Шеремета

Дмитро Шеремета

Журналіст інтернет-видання "Незалежний громадський портал"
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.