Що я бачив на Луганщині торік: горизонт “мінус 980″

Якраз минає рік, як у рамках співпраці з медіа-клубом Українського журналістського фонду я три дні мандрував Луганською областю. Півтора десятка журналістів з різних регіонів України відвідували шахти і промислові виробництва. Ми дивилися і слухали Донбас. Донбас трудовий і творчий. І коли за кілька місяців там зарепетували «Услышьте Донбасс!», то це були ті, хто вимагав примирення з розгулом криміналу й екстремізму. Вони були ще за немаркованим кордоном з Росією або не вилазили на загал. Їх ще влаштував режим: за великим розкраданням можна було й собі уривати. І зовсім не треба було такому Донбасу, щоб хтось його чув чи бачив. 

Як до неба, тільки вниз

Коли джерела і найглибше коріння найвищих дерев, найретельніше сховані скарби і – що вже казати? – могили опиняються у тебе над головою, то відчуваєш особливе ставлення до світу. Повертаєшся із шахтної глибини, і вже не прагнеш будувати якихось повітряних замків. Якщо раніше ви просто поважали шахтарів, то після занурення на кілометрове підджерелля-підтрав’я уже захоплюєтеся ними. Та й краєм, де вони живуть…

Луганщина на пору нашого минулорічного прес-туру вже подолала етап масового закриття вугільних шахт. Прикладом «другого дихання» слугувало шахтоуправління «Ясенівське», до якого входять дві шахти й гірничо-збагачувальна фабрика та півтора десятка підприємств інфраструктури. Воно розташоване біля Ровеньків, де добувається кожна третя тонна луганського вугілля.

Шахта імені Фрунзе запрацювала 39 років тому, має вже 107 кілометрів виробок. А спрогнозували її долю на півстоліття наперед: на 49 років вона увійшла до складу компанії ДТЕК Рената Ахметова на умовах договору концесії. Інвестиції у шахтоуправління в 2011-2013 роках понад шістсот мільйонів гривень, а в наступні два роки ДТЕКом іще планувалося інвестувати півмільярда. На торішній серпень тут працювало 5,2 тисячі чоловік. Зарплати досить високі, але залежать від виробітку. Норматив проходки за зміну – шість метрів на чоловіка.

2_n

 

 

3_n

Ожививши тут видобуток енергетичного вугілля, яке спалюють на теплових електростанціях при генерації електроенергії, ДТЕК розморозила будівництво 70-квартирного житлового будинку та закінчила згорнуте будівництво дитсадка на 160 місць. Це 15 мільйонів гривень капвкладень. І якщо в квартирах отримувачам службових ордерів пропонують голі стіни, даючи волю самим мешканцям у виборі сантехніки, облицювання й покриття, то дитсадок обладнаний від меблів до рибин в акваріумах. Основне ж – реконструйовано машинний зал копра (наземної частини шахтного ствола, яким підіймаються й опускаються вантажі та люди), підйомну машину.

– Заміна проводилася без зупинки видобутку, що важливо для нашої шахти-флагмана. І за сім місяців року нами видобуто 1,7 мільйона тонн вугілля. Не дивлячись на профіцит палива, завдяки нашому інвестору ми маємо гарантований збут своєї продукції, – сказав провідний інженер з реконструкції і будівництва Володимир Складан – чоловік років шістдесяти у білосніжній сорочці.

Згодом він ознайомив із будівництвом копра, розташованого за чотири кілометри від діючого. Він якраз над тим місцем, де на глибині у 1075 метрів розробляється новий пласт, і новий копер дозволить підіймати вугілля вертикально, а не возити його по кілька кілометрів під землею.

Спорядження: спецодяг зі спіднім, гумові чоботи, акумулятор на паскові, з’єднаний із ліхтарем на касці (мусить бути завжди увімкнутим), півтора кілограмовий комплект «Рятівник» на плечі. Він забезпечує киснем на 50 хвилин при пересуванні чи на 300 хвилин нерухомого очікування. Показали, як користуватися у випадку аварії, в коли у декого з нас помітили занепокоєння, заспокоїли: «У нас вибухів немає. Така особливість. Небезпека може бути лише від гірничого удару від перепадів тиску, коли сполучимося з сусідньою шахтою. Але до того ще далеко. Ще може виділятися сірководень від гниття деревини у стійках. Золоте правило Донбасу: чотири стійки на квадратний метр виробки».

Далі у процесі переодягання і отримання спорядження ще кілька інструктажів, і перед заходом у кліть – дзеркало з написом «Людина, яка відповідає за твою безпеку» – читаєш і бачиш себе.

У забій, де саме змонтували вуглекомбайн, нас супроводжував головний інженер шахтоуправління Павло Павлов. Спочатку – в кліті на 570 метрів вертикально, потім у вагонетках до похилого потяга, яким іще на чотириста метрів. Потім знову їхали попри технічні струмки…

У забої спекотно (26-28 градусів) і протяги. Прогулянка наша не з легких, а шахтарям ще протягом шести годин працювати… Перекурів немає, але перерва на обід є. Їж, якщо твого полудника не з’їли пацюки. Втім, є місця на механізмах, підвішування, куди вони не заходять або не дістаються.

– Там де людина – там завжди ці гризуни, – пояснив Павло Анатолійович. – Де популяції пацюків, де – мишей. Втім, вони й індикатором служать – там де небезпека загазованості і вибуху, вони не водяться. Тому зустріч із хвостатою особиною – швидше підстава для спокою, ніж для тривоги.

Дорогою головний інженер розповідає про свій шлях (із шістнадцяти років на шахті, але підземний стаж дозволяється тільки після повноліття) і сина (із чотирнадцяти), який уже закінчив інститут. Він інженер-гірник: призначити начальником дільниці – не проблема, але хай доросте досвідом (підлеглі на «вошивість» перевірятимуть, і начальство спуску не дасть). Жінок у забоях теж багато, але вони виконують лише облікову й іншу легку роботу і не працюють уночі. Є тут Герої і династії. Наприклад, глава однієї з них 75-літній Іван Іванович Сич після сорока років у забої керує поверхневим складом постачання («Шахта починається зі складу – є там щось, значить і робота ведеться»).

Зворотня дорога на поверхню займає стільки ж часу. Нічого не робили, а спіднє й онучі геть мокрі, а на обличчі, особливо під носом, вугільна «смаглявість». Звісно, дорога до прохідної іде через роздягальню з душовими. Вони окремі: для шахтарів, для інженерно-технічного складу, для жінок.

Ніч. Над копром світло. Це підсвічується назва шахти і червона зірка. От і розшифровано назву санаторію-профілакторію «Шахтарські зорі», що неподалік шахти. Він розташований біля розхащеного лісового масиву.

– Тридцять суботників провели робітники шахтоуправління поки не перетворили цього масиву в окультурений парк із озером, доріжками та скульптурами, храмом. У більшості суботників брав участь генеральний директор управління Олександром Богдановим, – розказала менеджер із комунікацій «Ясенівського» Наталія Гузова. – Він ініціатор цього і ви можете зрозуміти, чому цей затишок для душі вирішили назвати «Олександрівським парком».

Саме минуло кілька годин після публікації указу Президента про присвоєння Олександрові Богданову звання Герой України, тому зовсім несподівано було зустріти його саме на доріжках парку. «Розказуйте правду про наш край, – попросив він. – Ви ж бачите, все у нас схоже поки на будівельний майданчик. Як і руїни, це не зовсім комфортно, але ми підіймаємося з руїн».

З нагоди присвоєння звання до Богданова з’їжджалися делегації колег і друзів на банкет. Тому місця в готелях і гуртожитках раптово стали дефіцитом. Заброньовані для учасників прес-туру місця теж виявилися недоступними. Розселили в кількох хостелах на базі квартир у різних кінцях Ровеньків.

Михайло Цимбалюк.

Loading...
Редакція сайту не впливає на зміст блогів і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють на сторінках "Незалежного громадського порталу"

У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
Михайло Цимбалюк

Михайло Цимбалюк

Цимбалюк Михайло Петрович народився 7 січня 1967 року в с. Моломолинці, Хмельницького району. Після школи закінчив Хмельницьке медичне училище, вищу освіту здобув у Інституті журналістики Київського Національного університету імені Т. Г. Шевченка. Служив у Збройних Силах СРСР, працював у Ярмолинецькій районній газеті «Вперед», хмельницьких газетах «Всім» та «Подільський кур’єр», «Експрес» (Львів), «Фортеця» (Кам’янець-Подільський), у Хмельницькій облдержтелерадіокомпанії «Поділля-Центр», прес-серетарем компанії «Хмельницькобленерго» і в прес-службі державної податкової служби у Хмельницькій області. Наразі працюю прес-секретарем кампанії громадського спостереження за парламентськими виборами ОПОРА у Хмельницькій області.
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.