Це сталося на початку травня 1989–го року, десь поміж першотравневими святами та Днем Перемоги. Василь Рибак разом зі своїм батьком пошили величезний синьо-жовтий стяг,  який згодом винесли та прикріпили на 16-ти поверхівці, що біля підземного переходу.

Багаторічний політв’язень комуністичних концтаборів Василь Рибак тоді тільки що вийшов на волю. Одразу ж став членом  Української Гельсінської спілки, а згодом  і  очолив філію  УГС на Хмельниччині. Вирізнявся антикомуністичними настроями та твердим бажанням боротися з діючим режимом. Свою боротьбу почав з того, що одним із перших привіз до нас синьо-жовті значки та Прибалтійську вільну пресу.

На той час ні у місті Хмельницькому, ні по всій області   не було жодного синьо-жовтого прапора. Навіть синьо-жовтий значечок на лацкані піджака годі було побачити. Хоча ініціативна група по створенню Народного Руху вже існувала з 20-го березня того ж таки 1989-го року.

 Використовувати тоді наші національні кольори було просто небезпечно, бо за тим пильнували і міліція і КДБ.

Поява серед білого дня величезного національного синьо-жовтого прапора викликала водночас ефект середньої сили землетрусу, і шоку, і здивування, і звірячої ненависті, і шаленого захвату та ейфорії.

Вже за 10-15 хвилин до будинку злетілося кільканадцять автівок,  з яких «товаріщі» у цивільному ринулися наверх, та довго відкривали великі амбарні замки, якими Василь завбачливо закрив металеві двері нагору. Так що український прапор добрих півгодини майорів над містом.

На такий шалений і героїчний вчинок тоді був здатний тільки Василь Рибак. Хоча ми, рухівці, не схвалили дану звитягу, як передчасну і екстреміську !?… , однак в душі гордилися і Василем, і його вчинком, котрий багато хто вважав справжнім подвигом.         

Багатьом з нас тоді думалося, що як тільки ми почепимо над містом та над Україною наші  національні знамена, то комуністична влада  як дим  миттю розвіється та зникне назавжди.

Лише  28-го  серпня в Нетішині на мітингу  з‘явилися синьожовті знамена. Багатотисячна колона рівненчан на чолі з Василем Червонієм та Дмитром Поїздом принесла на Хмельниччину жовто-блакитні стяги. Але до того часу іще потрібно було чекати майже півроку.  Та й навіть після цього, 15 – го жовтня  того ж року міліціянти та «особи в цивільному» зірвали проведення установчих зборів Хмельницької міської організації НРУ, і багатьох учасників заарештували, бо разом з синьо-червоним «серпасто – молоткастим»  там був і національний прапор.

23 серпня 1989 року Василь Рибак вивісив ще один прапор на сусідній багатоповерхівці.

Той  факт, що саме Василь Рибак вперше вивісив синьо-жовте національне знамено у Хмельницькому  окрім мене можуть підтвердити перші рухівці Хмельниччини Валентин Бендюг, Олександр Кокряцький, Володимир Петров та інші.

Віктор Кліщ

член НРУ з 1989-го року,

делегат Першого установчого з’їзду НРУ у 1989-му році.

Р. S. Поява цієї публікації викликана тим, що вийшли в друк видання, де стверджується, що перший національний прапор в Хмельницькому вивісили кримінальні «авторитети».

Версія для друку

У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!

Модератор

Читати всі пости Модератор →